Розділ 10. Вирок без права оскарження

Весь день я була немов у тумані. Погляд постійно чіплявся за годинник, а серце заходилося від кожного шурхоту. Я відчувала, що цей день — останній мирний день у моєму житті. Ближче до вечора Марина Олександрівна підійшла до мене, її обличчя було блідішим, ніж зазвичай.

​— Анастасіє, Анатолій Григорович чекає на вас у своєму кабінеті. Негайно.

​Коли я підійшла до важких дубових дверей, мої руки крижаніли. Я знала, що там, за цими дверима, вирішується моя доля. Я постукала.

​— Заходьте, — пролунав суворий голос господаря.

​Кабінет був заповнений напругою, яку можна було відчути фізично. Анатолій Григорович сидів у своєму масивному кріслі, опершись ліктями на стіл. Олексій сидів навпроти, виглядаючи зосередженим і похмурим. Матвій стояв біля вікна спиною до всіх. Як тільки я переступила поріг, він різко обернувся. Його обличчя перекосилося.

​— О, ну нарешті! — кинув він, навіть не намагаючись приховати зневагу. — Давай, батьку, кажи вже, що ця ескортниця нарешті зникає з нашого дому. Скільки ти їй виписав, щоб вона замовкла і більше не псувала мені настрій своїм виглядом?

​— Заткнися, Матвію. Сядь і мовчи, — відрізав Анатолій Григорович так, що навіть Матвій миттєво здувся і впав у крісло біля брата. — Анастасіє, присядьте.

​Він вказав на порожнє крісло поруч з Олексієм. Я сіла на самий краєчок, відчуваючи себе засудженою перед ешафотом.

​Анатолій Григорович поклав перед собою папку. Його погляд був важким, як гранітна плита.

​— Я з’ясував усе, — почав він, дивлячись прямо на сина. — Кожну хвилину того вечора. Анастасія Лелека — сирота, випускниця коледжу з відзнакою. Вона ніколи не займалася проституцією, ескортом чи будь-яким подібним бізнесом. Вона дійсно подала заяву на посаду покоївки.

​Матвій хотів щось вставити, але батько гримнув по столу долонею:

​— Мовчати! Твої друзі, Матвію, вирішили зробити тобі «сюрприз». Вони сказали Андрію, твоєму працівнику, що прийде дівчина, і він повинен відвести її в номер шістдесят дев’ять. Андрій — виконавча людина, він не питав прізвища, він просто зробив те, що йому наказали «друзі господаря». Анастасія потрапила в пастку. Камери зафіксували, як вона вночі вибігла з номера в стані глибокого шоку. Є свідки — постояльці, які бачили її наляканою і розпатланою.

​У кабінеті запала мертва тиша. Я бачила, як обличчя Матвія почало змінюватися. Зневага повільно вивітрювалася, поступаючись місцем шоку, а потім — справжньому жаху усвідомлення. Він дивився на мене так, наче бачив уперше. Його губи ворухнулися, він намагався щось сказати, але звуку не було. Він згадав. Згадав мій плач, моє благання, мою кров на простирадлі, яку він вважав акторською грою.

​— Тож висновок зрозумілий усім? — Анатолій Григорович обвів усіх поглядом. — Чи мені пояснити детальніше, який злочин скоїв мій син?

​— Батьку, я… я дійсно думав, що це подарунок, — прохрипів Матвій, і його голос нарешті здав. — Я помилився… я не знав…

​— Тепер все з’ясувалося, — тихо промовив Олексій. Він подивився на мене з глибоким жалем. — Я вірив тобі, Асю. Ти не була схожа на брехуху. Питання в іншому — що ти вирішив, батьку? Таке неможливо просто забути.

​Анатолій Григорович випрямився. Його обличчя стало кам’яним.

​— Саме так. Репутація нашої сім’ї та готелю «Престиж» не може постраждати від скандалу про зґвалтування. Але ще важливіше — Матвій повинен навчитися відповідати за свої вчинки не гаманцем, а власним життям. Тому моє рішення остаточне: Матвій та Анастасія одружуються. Це не обговорюється.

​Ці слова вдарили мене в груди, наче куля. Я відчула, як повітря в кабінеті закінчилося.

​— Що?! — Матвій підскочив на місці. — Батьку, ти з глузду з’їхав? Одруження?! Та все це можна зам’яти! Я заплачу їй стільки, що вистачить до кінця життя! Мільйон, два, скільки вона хоче за мовчання? Але шлюб… це не варіант!

​— Ти нічого не зрозумів, — процідив Анатолій Григорович. — Ти думаєш, що все купується? Ти зламав життя цій дівчині. Ти поводився як тварина, і тепер ти станеш чоловіком, який несе відповідальність. Гроші не змиють того, що ти зробив. Тільки законний статус і опіка.

​Олексій теж виглядав приголомшеним. Він різко повернувся до батька:

​— Ти хоч запитав Асю? Вона що, річ, яку можна передати з рук у руки як компенсацію? Ти спитав, чи хоче вона бути дружиною того, хто завдав їй такої травми?

​Я дивилася перед собою, не бачачи нічого. У вухах стояв гул. Шлюб. З ним. З людиною, яка знищила мене.

​— Анастасія вже вирішила, — суворо промовив Анатолій Григорович, переводячи погляд на мене. — Адже вона розумна дівчина. Вона знає: якщо вона відмовиться, я зроблю так, що вона не знайде роботу не те що в цьому місті — у всій країні. Вона залишиться на вулиці, без імені та майбутнього. Це мій ультиматум.

​— Ти їй погрожуєш?! — Олексій підхопився, його очі палали гнівом. — Власному працівнику, сироті? Батьку, це вже занадто!

​Він повернувся до мене, нахилився ближче, закриваючи мене від суворого погляду Анатолія.

​— Асю, подивися на мене. Скажи правду. Ти погоджуєшся на це? Не слухай його, він нічого тобі не зробить, я не дозволю! Ти не мусиш виходити за Матвія, якщо не хочеш!

​Я повільно підняла голову. Всі троє дивилися на мене.

Матвій — з жахом і прихованою надією, що я скажу «ні».

Анатолій Григорович — як хижак, що вже загнав жертву в кут.

Олексій — з підтримкою і болем за мене.

​Але я бачила далі. Я бачила порожнечу вулиць. Я бачила, як мене знову виганяють, як я стаю ніким. У мене не було вибору. Його ніколи не було з того самого моменту, як лелека підкинув мене під двері дитбудинку. За мене завжди все вирішували: вихователі, держава, друзі Матвія… а тепер його батько.

​Я подивилася прямо в очі Анатолія Григоровича. У моєму погляді не було покори — лише холодна, мертва згода.

​— Вона згодна, — спокійно сказав господар дому, прочитавши все в моєму заціпенінні.

​— Ні! Вона не згодна! Вона просто налякана! — вигукнув Олексій, але його голос уже нічого не значив.