Розділ 43

Береговий пагорб не став табором. Вони просто не встигли перетворити його на табір. Люди висипали на мокрий схил над великою водою, тягнучи поранених, зброю, уламки дронів, чорний пристрій Ради, тіло Самуеля і тіло Сергія, а за п’ять хвилин над лісом знову пішов сірий гул. Жодних наметів, жодних нарад, жодних нових правил. Тільки каміння, вода внизу, дерева з трьох боків і натовп людей, який ще вчора намагався довести, що може бути Радою Землі, а тепер намагався зрозуміти, з якого боку по ньому вдарять першим.

— Поранених під каміння! — крикнув Арун.

— Пристрій сюди! — Мартен показав на природну нішу між двома валунами. — Не на відкритому! Господи, хто тримає його як кошик із яблуками?!

— Це я, — сказав Гаспар, притискаючи чорний блок до грудей. — І яблука, між іншим, були б корисніші.

— Якщо ти його впустиш, я особисто перетворю тебе на доказовий пакет, — сказав Сінгапурець.

— Ось тепер я відчуваю, що за мене хвилюються.

Перший дрон виринув із лісу низько, майже над травою. Рауль побачив його раніше за інших і вистрілив без команди. Влучив. Дрон хитнувся, але не впав. Назар Мельник ударив другим — коротко й точно, ніби стріляв не в летючу машину, а в слово, яке йому не подобалося. Дрон врізався в камінь, із тріском розвалився, і з нього вилетів блакитний маячок. Фіджієць підхопив маячок гілкою й жбурнув у воду до того, як той устиг покликати із землі чергову живу гидоту.

— Уже вчимося, — сказав француз.

— Хотілося б до смерті, а не після, — відповів Гаспар.

Другий дрон прийшов згори. Третій — з боку води. Оце було новим. Він летів над самим берегом, відбиваючись у темній поверхні, і кілька людей навіть не одразу зрозуміли, звідки йде світло. Промінь пройшов по схилу й ударив у групу, яка тягла канадця. Люди розсипалися. Канадець упав, хрипнув, і Арун, кинувшись до нього, відразу зрозумів, що цей бій вони не закінчать без нової втрати.

— Живий? — крикнув Ітан.

Арун не відповів. Це вже була відповідь.

Канадець помер за пів хвилини, поки довкола ще стріляли. Його звали Девід Морріс. Ім’я з’явилося на навігаторі, потім точка згасла.

Сто дев’яносто.

Третя смерть, і знову не від людей.

Ітан не встиг навіть відчути її повністю. Війна не дала. Вона взагалі не любить, коли людина затримується на одному мертвому: одразу підсовує наступного живого, якого ще можна не втратити.

— З води! — крикнув Фіджі. — Вони йдуть із води!

З-за темної смуги берега піднялися ще два малі дрони. Не тарілки, не виконавці — розвідники, маяки, убивці завбільшки з птаха. Люди стріляли вже краще. Не добре, але краще. Матео й Рауль, які стояли поруч, збили один майже одночасно. Обоє подивилися одне на одного так, ніби не хотіли визнавати, що це вийшло саме разом. Другий дрон пішов угору і завис над скелею на схід від пагорба.

Мартен раптом перестав лаятися.

Це було гірше за будь-який крик.

— Що? — спитав Ітан.

Мартен дивився то на уламок дрона, то на східну скелю, то на чорний блок Ради, який блимав у нього під рукою.

— Ними не керують із тарілки напряму. Сигнал іде через ретранслятор. Бачите скелю? Там щось висить. Воно підсилює команду. Тому дрони йдуть хвилями і так швидко змінюють напрямок. Якщо вибити ретранслятор, вони осліпнуть або хоча б стануть тупішими.

— Далеко? — спитав Назар.

— Менше кілометра. Але по відкритій кромці й через лісову кишеню.

— Група? — спитав Ітан.

— Мала, — сказав Кофі. — Поки решта тримає схил.

— Ідемо, — сказав Рауль.

Ітан подивився на нього.

— Ти?

— У мене там дрон із води. Я йому винен.

— Чудова стратегія, — сказав француз. — Дипломатія помсти обладнанню.

Група зібралася без суперечки, і це саме по собі показувало, як швидко вони вийшли з попередньої книги. Ітан, Назар, Рауль, Мартен, фіджієць, Кофі, француз і Гаспар, який потрапив у групу не тому, що був потрібен, а тому що тримав зв’язку погаслих маяків і запевняв, що тепер має досвід метання сірої гидоти в сіру гидоту. Сінгапурець хотів заперечити, що Гаспар не є раціональною бойовою одиницею, але дрон над схилом ударив у камінь поруч із ним, і юрист вирішив відкласти оцінку раціональності до шанобливішої відстані.

Вони побігли східною кромкою. Позаду пагорб стріляв, кричав, жив. Попереду скеля стирчала над берегом — сіра, мокра, з кривим деревом на вершині. Під деревом справді висів предмет: тонке кільце, майже невидиме на тлі дощового світла, але довкола нього тремтіло повітря. Від нього йшли слабкі блакитні лінії — до дронів, до лісу, до води. Ретранслятор. Не символ, не статус, не політична проблема. Річ, яку треба зламати.

— Оце мені подобається, — видихнув Рауль на бігу. — Нарешті завдання для нормальної людини.

— Нормальна людина не біжить до інопланетної штуки, яку охороняють дрони, — сказав Гаспар.

— Значить, нас правильно вибрали.

Лісова кишеня виявилася пасткою, але вже не такою тонкою. Дві сірі машини лежали низько між деревами й піднялися, коли група ввійшла всередину. Назар устиг крикнути: «В сторони!» — і це врятувало їм життя. Перший промінь пройшов між Ітаном і Кофі. Другий ударив у землю під Гаспаром. Гаспар стрибнув із таким відчайдушним витонченим рухом, що француз потім, якщо вони виживуть, обов’язково назве це балетом боягуза з доброю реакцією.

— Я живий! — заволав Гаспар із кущів.

— Поки це заважає ворогу! — крикнув француз.

Фіджієць збив перший дрон пострілом знизу, Рауль добив його майже впритул. Другий пішов угору, і Мартен раптом зробив найдивніше: кинув у нього не маяк, а один з уламків попереднього дрона, до якого на бігу прив’язав ремінь. Уламок ударив у корпус, зачепився, і дрон втратив рівновагу. Назар вистрілив у підсвічену тріщину. Дрон рухнув.

— Я інженер! — крикнув Мартен, ніби це все пояснювало.

— Ніхто не сперечається, просто іноді це лякає! — відповів Ітан.

Вони вискочили до підніжжя скелі. Підйом був мокрий, неприємний і надто відкритий. Ретранслятор висів угорі, метрів за двадцять. Дрони з пагорба вже почали повертати до них. У них було хвилини дві, може, менше.