Розділ 38

Групу для східного сектора обирали не голосуванням і не радою. На це просто не було часу, і саме брак часу одразу зробив вибір брудним. Багаторазовий засіб звернення до Галактичної Ради лежав десь за шість годин ходу, у зоні, де картографічний шар обривався, як недописана думка. Доступ — одна група, не більше восьми активних делегатів. Повторний доступ іншим групам блокується. Середовищні ризики підвищені. Протидія не заборонена. Сірі й Рада, навіть коли мовчали, уміли формулювати так, щоб кожне слово ставало ножем, покладеним на стіл руків’ям до всіх одразу.

— Іду я, — сказав Ітан.

Сінгапурець почав заперечувати, але Ітан підняв руку.

— Не обговорюється. Це не символічна прогулянка. Якщо група візьме засіб звернення до Ради, вона отримає реальну владу. Значить, старший має бути всередині групи, щоб потім ніхто не сказав, ніби перший вузол послав інших ризикувати, а сам лишився розподіляти результат.

— Тоді йду я, — сказав Сінгапурець.

— Ні, — майже одночасно сказали Мартен, француз, Назар і Гаспар, хоча Гаспара взагалі ніхто не питав.

Сінгапурець подивився на них із образою людини, яку щойно позбавили права померти юридично грамотно.

— Я потрібен для формулювання звернення.

— Ти потрібен живим для десяти наступних формулювань, — сказав Назар Мельник. — Туди має йти хтось, хто донесе тобі предмет назад. Або не назад, якщо все піде погано.

— Прекрасна мотивація, — сказав Гаспар. — «Не бери юриста в ліс, він погано складається в рюкзак».

Мартен зголосився одразу, і цього разу його не зупинили. Не тому, що він був найсильнішим, а тому що невідома зона, засіб зв’язку, картографічні збої й «підвищені середовищні ризики» вимагали людини, яка, побачивши дивну технічну штуку, не почне бити по ній каменем, доки та не назве себе зрозуміло. Назар ішов як представник другого вузла і як людина, що вміє тримати дисципліну без зайвих слів. Кофі — бо без нього будь-який конфлікт із незалежними міг перетворитися на суд без судді. Фіджієць — через воду, рельєф і дивне вміння говорити з тими, хто вже готовий зірватися. Арун — бо підвищені ризики означали поранених, а поранені на цьому острові з’являлися швидше, ніж хороші рішення. Матео з Белізу — щоб південний вузол не вважав експедицію справою першого центру. Залишалося одне місце.

Сергій стояв біля карти й мовчав.

Ітан бачив, як кілька людей намагаються не дивитися на нього. Це вже саме собою було відповіддю. Після всіх розмов, після всіх попереджень, після всіх корисних фраз Сергій усе ще був тією людиною, яку не хотіли брати й боялися не взяти.

— Я йду, — сказав Сергій.

— Ні, — сказав француз.

— Тебе немає в групі.

— Саме тому говорю як людина з гарним видом збоку. Його не можна брати.

Сергій навіть не повернувся до нього.

— Якщо мене не берете, потім не кажіть, що структура не створює прихованого списку ненадійних. Ви або вважаєте мене учасником, або ні.

— Ми вважаємо тебе небезпечним учасником, — сказав Кофі.

Сергій подивився на нього.

— Дякую за чесність. Тоді тим більше потрібен контроль, хіба ні? Візьміть мене в групу, поставте не попереду, не позаду, дивіться в обидва. Краще я буду там, де ви мене бачите, ніж тут, де ви думатимете, що я щось роблю.

Це було неприємно розумно. Надто розумно, щоб відмовити без шкоди. Ітан відчув, що Сергій знову використовує їхній страх як аргумент. Але цього разу страх справді приводив до правильного висновку. Якщо Сергій залишиться, він впливатиме на вузол під час відсутності Ітана. Якщо піде — буде поруч, у небезпеці, під очима Назара, Кофі, Аруна. І, головне, східний сектор міг стати місцем, де людина нарешті покаже, хто вона, не в суперечці, а в дії.

— Ідеш, — сказав Ітан. — Але без самовільних рішень. У групі восьмеро. Будь-яке відхилення від маршруту — тільки за згодою щонайменше трьох. Засіб ураження — режим подавлення. Смертельний заблокований і видимий. Якщо знімеш блокування без оголошення, я особисто вважатиму це загрозою.

— Прийнято, — сказав Сергій. — Бачиш, як швидко ми перейшли від довіри до умов.

— Ми давно там.

— Так. Просто не всі чесно дивляться.

Вони вийшли за сім хвилин. Не урочисто. Без промов. Люди вже втомилися проводжати тих, хто може не повернутися. Гаспар сунув Ітанові додаткову білу стрічку й сказав, що якщо той загине, то дуже його підведе, бо Гаспар не готовий ставати головним красивим чоловіком спротиву. Француз потис Мартенові руку й повідомив, що якщо той повернеться з пристроєм Галактичної Ради, він перестане називати його туристом на два дні. Мартен відповів, що заради двох днів визнання готовий ризикнути лише частково. Сінгапурець передав Ітану пластину з формулою майбутнього звернення і сказав:

— Якщо отримаєте канал, не імпровізуй більше, ніж необхідно.

Ітан обіцяти не став.

Першу годину йшли швидко. Надто швидко, ніби всі розуміли: якщо почати обережничати з перших метрів, вони не встигнуть. Ліс на схід від першого вузла був молодший, але густіший: довгі вологі стовбури, низьке гілля, ділянки м’якого ґрунту, де черевик провалювався майже до щиколотки. Мартен лаяв кожну западину як особисту інженерну образу. Назар ішов другим, коротко позначав проходи й залишав непомітні білі мітки з тканини на гілках, щоб група могла повернутися навіть після відключення карти. Сергій ішов п’ятим, за Кофі й перед Аруном. Не скаржився, не коментував, не намагався вести. Від цього ставало гірше: корисний Сергій уже був звичний, мовчазний Сергій нагадував закритий ніж.

За півтори години вони увійшли в зону, де карта почала брехати.

Не пропала. Саме брехати. Струмок на екрані йшов ліворуч, а шумів праворуч. Пагорб, позначений попереду, виявився низиною. Дві точки групи на кілька секунд розійшлися на екрані, ніби Ітан і Матео перебували за двадцять метрів один від одного, хоча стояли поруч. Мартен зупинився, зблід від професійного жаху й сказав: