Розділ 28

Останній день перед розміщенням почався не із запаху лісу, не з дощу, не з жарту Гаспара і навіть не зі звичної лайки біля бака з водою. Він почався з тарілок. Їх було багато. Не три, як у день початку середовищної адаптації, не одна, як під час звичайної видачі постачання, а дванадцять — сірі диски, що з’явилися в бурштиновому ранковому небі майже одночасно, безшумно і надто рівно, ніби хтось розставив над табором кришки від гігантських посудин, у яких уже приготовано долю. Вони не сідали одразу. Кілька хвилин тарілки висіли на різній висоті, закриваючи шматки неба, і табір стояв під ними так тихо, що чути було, як вітер ворушить білі стрічки на рукавах людей. За останні дні стрічки майже стали частиною форми: поруч із сірим кільцем від виконавців у багатьох була прив’язана нерівна смуга висушеного санітарного полотнища — людська, смішна, трохи бруднувата, але своя. Тепер ці смуги рухалися на вітрі, як маленькі прапори країни, якої ще не існувало.

Ітан стояв попереду разом із Сінгапурцем, Мартеном, українцем, кенієцем, Аруном, ганцем, естонцем та іншими, хто вже неофіційно перетворився на опорне коло табору. Ніхто не називав їх урядом. Після того як Земля показала, що уряди вміють оформлювати чужу біду надто акуратно, слово «уряд» у таборі пахло гірше за зелену масу після третього дня. Але люди все одно дивилися в їхній бік, коли небо заповнювалося сірими дисками. Не тому, що чекали порятунку. Просто погляд має кудись падати, якщо не хочеш, щоб він падав усередину.

Сергій стояв не в першому ряду і не позаду. Він вибрав місце збоку, біля бака, але не надто близько до свого колишнього кола. Поруч були серб і білорус, трохи далі казах, ще далі болгарин, який дедалі частіше слухав, але все ще не ставав «його». Сергій мовчав. Ітан бачив це боковим зором і розумів: Сергій зараз теж рахує. Можливо, не тарілки. Варіанти. Людей. Погляди. Хто до кого стоїть ближче. Хто вже надягнув біле кільце, але не прив’язав людську стрічку. Хто підтвердив зобов’язання гучно, а хто тільки записався на пластині. Хто дивиться на ліс, а хто на небо. Хто боїться, хто злиться, хто готовий слухати короткі жорсткі фрази. Останній день перед розміщенням робив усіх чеснішими, ніж їм хотілося.

Тарілки почали сідати по черзі. Не всі в табір — кілька опустилися за межею резерваційної зони, серед ландшафту, що ріс і вже ставав нейтральною територією. Звідти невдовзі піднялися тонкі стовпи світла, ніби сірі позначали майбутні точки. На майданчик біля табору сіли чотири диски. Люки відчинилися, вийшли виконавці, а за ними один за одним виїхали контейнери. Багато контейнерів. Пласкі, довгі, квадратні, м’які, жорсткі, з маркуваннями прапорів, номерами, символами Статуту. Земляни дивилися на них так, як людина дивиться на стіл із хірургічними інструментами перед операцією, яку їй нарешті перестали описувати евфемізмами.

Головний сірий установив екран. Цього разу екран був вищий за попередні, майже як стіна. Символ перехрещених кіл проявився на матовій поверхні й висів там довше, ніж зазвичай. Потім з’явився текст, який нейрочип перетворив на внутрішній голос кожного:

«Етап підготовчого розміщення завершується. Делегатний відбір починається після індивідуального розміщення мобілізованих делегатів на нейтральній території та підтвердження активності всіх процедурних засобів».

Ітан відчув, як табір одночасно вдихнув і не видихнув.

Сірий заговорив:

— Мобілізованим делегатам буде видано індивідуальні комплекти розміщення. Комплект включає базове постачання, навігаційний засіб, засіб зв’язку обмеженого режиму, засіб захисту, засіб ураження багаторівневого впливу, медичний пакет, санітарний пакет, водний фільтр, аварійну оболонку, сигнальний засіб і фрагментовані положення Статуту, що стосуються поточного етапу.

— Засіб ураження багаторівневого впливу, — тихо повторив француз. — Ось і приїхали.

— Багаторівневе може означати несмертельне й смертельне, — сказав Мартен.

— Дякую. А я вже майже сподівався, що це музичний інструмент.

Сінгапурець підняв руку.

— До видачі засобів делегатна партія повторно заявляє колективну перевагу несмертельних способів взаємодії, раніше прийняту виконавцями до фіксації, і вимагає першочергового роз’яснення несмертельних режимів засобів ураження.

Сірий повернувся до нього.

— Колективну перевагу зафіксовано. Засоби ураження багаторівневого впливу мають три режими: маркувальний, режим подавлення і смертельний. Маркувальний режим фіксує влучання без впливу на біологічну активність. Режим подавлення тимчасово обмежує рухову активність ураженого делегата. Смертельний режим припиняє біологічну активність за достатнього впливу.

Тепер навіть Сергій підняв голову трохи різкіше.

— Режими перемикає делегат? — спитав Сінгапурець.

— Так.

— Який режим активний за замовчуванням під час видачі?

Пауза. Дуже коротка. Але всі її почули.

— Режим подавлення.

Натовпом пройшов не шум навіть, а рух повітря. Подавлення. Не смертельний. Не маркувальний, але й не смерть. Це було важливо. Сірі могли видати зброю одразу в смертельному режимі. Не видали. Чому? Через колективну перевагу? Через Статут? Через бажання, щоб люди самі робили вибір? Через те, що режим подавлення краще пасує до гри, де можна відібрати припаси, зв’язати, змусити, добити пізніше? Кожна добра новина тут одразу мала тінь.

— Чи може смертельний режим бути заблокований колективною заявою делегатної партії? — спитав Сінгапурець.

— Ні.

— Чи може окремий делегат заблокувати смертельний режим на своєму засобі?

Сірий мовчав довше.

— Індивідуальне постійне блокування смертельного режиму не передбачене.

— Тимчасове? — миттєво спитав Сінгапурець.

Сірий знову зробив паузу.

— Делегат може встановити індивідуальне обмеження перемикання в смертельний режим із затримкою зняття обмеження. Обмеження діє до зняття делегатом після встановленого періоду підтвердження.