Розділ 8

Ніщо так швидко не зближує людей, як спільна біда, якщо біда достатньо велика, щоб тимчасово скасувати всі дрібні відмінності, але ще недостатньо зрозуміла, щоб люди встигли посваритися через способи її розв’язання. У такі хвилини людина охоче визнає братом будь-кого: росіянина в чорній шапці, босого індійця, чилійця в чужих закоротких штанях, нідерландського туриста міжзоряного нещастя, юриста з портфелем, скандинава в пальті, темношкірого чоловіка, який першим ризикнув скуштувати зелену харчову масу, і навіть того похмурого типа, який пів години тому штовхнув тебе ліктем, але потім передав пакет із водою-желе, не вимагаючи розписки. Спільна біда тимчасово спрощує людей. Вона знімає з них прапори, гімни, новини, шкільні підручники, родинні образи, політичні карти, телевізійні звички й усі ті слова, якими на Землі десятиліттями пояснювали, кого треба боятися, кого зневажати, кому не вірити і з ким неможливо сидіти за одним столом. Але біда не знищує всього цього. Вона тільки накриває зверху важким брезентом, як у цьому наметі накривали незрозумілі сумки. І варто комусь смикнути за край, як з-під брезенту знову лізе старе: виховане, вивчене, почуте від батьків, від учителів, від дикторів, від священників, від партій, від армій, від сусідів, від мертвих і живих. Люди можуть разом сміятися з «пійла», «нюхалки» і «кайданів», можуть разом стояти під чужим сонцем і ненавидіти сірих окулястих канцеляристів, але всередині кожного однаково живе своя Земля. А на Землі, як Ітан устиг засвоїти за тридцять вісім років, люди рідко вміють довго бути людством узагалі. Їм увесь час треба уточнити, хто саме людство, звідки, з яким прапором і що воно думає про сусідів.

Після того як останній чоловік отримав свій сірий браслет і в натовпі остаточно прижилося слово «кайдани», окулястий канцелярист, здавалося, міг би вже піти й залишити їх насолоджуватися процедурно коректною співпрацею. Але він не пішов одразу. Він зробив паузу — рівно таку, яку, ймовірно, Статут приписував між однією неприємністю і наступною, — і знову підняв голову до натовпу.

— Мобілізованим делегатам буде надано індивідуально розраховану уніформу, що відповідає фізичним параметрам кожного делегата, — промовив він тим самим голосом. — Наявний у мобілізованих делегатів одяг підлягає рекомендованій утилізації як такий, що не належить до встановленого забезпечувального комплекту. Одночасно з уніформою кожному мобілізованому делегатові буде надано коротку інформаційно-інструктивну брошуру індивідуального призначення. Положення брошури є обов’язковими для ознайомлення, дотримання та неухильного виконання.

— Рекомендована утилізація, — прошепотів Сергій. — Це коли тебе дуже ввічливо роздягають.

— Я б на твоєму місці радів, — сказав Ітан. — Може, нарешті знімеш шапку.

— Шапка — не одяг. Шапка — позиція.

— А халат?

— Халат — трагедія.

Канцелярист розвернувся й почав підніматися трапом.

— Для чого ми тут?! — крикнув хтось йому в спину.

Це запитання висіло в повітрі весь день і тепер нарешті зірвалося назовні не як особиста паніка однієї людини, а як спільний крик. Натовп завмер. Навіть ті, хто вже відволікся на браслети, підняли голови. Сірий зупинився на середині трапа, повернувся. Дуже повільно, майже без потреби, ніби сама процедура розвороту вимагала окремого виконання.

— Ви делегати, — сказав він. — Усі необхідні підстави містяться в Галактичному Статуті.

— Але ми не читали Статуту! — крикнув інший чоловік, десь праворуч.

Сірий, здається, навіть не виокремив його поглядом. Або виокремив. За цими окулярами зрозуміти було неможливо, а неможливість зрозуміти, на кого він дивиться, ставала окремим видом знущання.

— Необізнаність делегата з положеннями Статуту не звільняє делегата від статусу, обов’язків, обмежень, наслідків та інших передбачених Статутом форм застосування Статуту до делегата, — промовив він.

— Перекладаю, — сказав Сергій. — Не знаєш закону — сам дурень. Навіть якщо закон тобі не дали, не показали й написали, можливо, в іншій галактиці.

— Це не переклад, — сказав чоловік у костюмі, який стояв неподалік. — Це, на жаль, доволі точна правова філософія багатьох систем.

— От бачиш, — сказав Сергій Ітанові. — Юрист підтвердив. Значить, ми офіційно в дупі.

Сірий тим часом увійшов у тарілку. Люк зачинився. За секунду диск легко відірвався від поверхні, здійняв пил, злетів у вечірнє небо й зник із такою швидкістю, ніби поспішав покинути місце, де його могли попросити пояснити хоч щось людськими словами.

Найближчі кілька хвилин табір кипів. Якби сірі дали землянам пів години, з цієї юрби, можливо, справді могло б народитися щось небезпечне. Не армія, звісно; до армії їм було далеко, як до душу, зубної щітки і права подзвонити додому. Але вже не просто розгублена маса. Сто дев’яносто три чоловіки, які пережили один і той самий день, опинилися на одній рівнині, з однаковими сірими «кайданами» на лівих зап’ястях, однаковим нерозумінням і однаковою злістю, почали говорити не як випадкові перехожі, а як люди, у яких уперше з’явився спільний ворог. Один пропонував перевірити, що роблять браслети. Другий — організувати чергування біля тарілки, якщо вона повернеться. Третій — скласти список усіх присутніх і професій. Чоловік у костюмі говорив про необхідність зафіксувати всі порушення, хоча ніхто не знав, де потім пред’являти цей великий документ людської гідності. Мартен із Нідерландів намагався пояснити, що перш ніж ламати трекери, треба зрозуміти принцип їхньої дії, і цим миттєво заслужив підозру всіх, хто вважав, що принцип дії будь-якої гидоти найкраще перевіряється ударом каменя. Гаспар із Чилі вимагав з’ясувати, чи є зброя. Сергій сказав, що зброя є завжди, якщо правильно подивитися на важкий предмет. Арун тихо запропонував для початку зрозуміти, скільки серед них лікарів, військових, інженерів і людей, які вміють не панікувати голосно.

У цю мить вони справді були разом. Не ідеально, не шляхетно, не як людство з плаката, де всі усміхаються на тлі блакитної кулі, а грубо, сердито, по-чоловічому, через лайку, перебивання, образи й саркастичні репліки, але разом. Їх згуртували не високі цінності, а те, що кожного однаково назвали делегатом без дозволу й наділи однаковий сірий браслет під загрозою остаточної ліквідації біологічної активності. Іноді для братерства не потрібна любов. Іноді достатньо спільного ворога з поганим словником.