Походеньки кота
Вступ. Сієста в Італії.
От лежу я зараз на віллі в сонячній Італії, на теплому кафелі, кісточки грію, хвостом легенько мотиляю. Повільно так, вальяжно. Навкруги лише шовкові подушки. Від них шерсть дибки не стає. Набрав кілька лишніх кіло — смачна тут ковбаса, хоч і без сала.
Подобається мені їхня «сієста» — лежиш, нічого не робиш, і ніхто слова не скаже.
Малий дволапий десь поруч грається чи спить, нарешті тихо. Це звісно добре. Спокій, кажуть це. А мені якось млосно на душі. Без пригод життя не те.
Щось мій хвіст на подвиги тягне. Як згадаю свої походеньки — аж вуха тріпаються. Я ж простий сільський кіт, не звик оце цілими днями на подушках боки обминати — от і тягне мене бозна-куди. Я б зараз якось по дахах поганяв, та на двір навіть не випускають. Кажуть бережуть мене. Тільки не кажуть від чого.
От і вирішив я мемуари написати. Поки лапи слухаються, а пам’ять не підводить. І є що згадати…
Так і до речі, звати мене Барсік.
#666 в Різне
#350 в Гумор
#925 в Сучасна проза
Відредаговано: 06.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
