1

Похибка у ворожінні

        Пізній недільний ранок. За вікном холодна похмура сірість. Підморожує. Попиваючи гарячу запашну каву, стою біля вікна та вдивляюся у простір. На душі млосно. Свята закінчилися, пройшовши повз. Настрою катма. Ще трошки й завершаться святки, а відчуття казковості й магічності цього періоду відсутнє. Та ще й наречений.

У новорічну ніч Макс освідчився. Я погодилася, бо інших кандидатур не маю, а мені вже двадцять шість. Старувата уже, аби перебирати хлопцями. Та й навіщо. Жодного разу не було у моєму житті справжнього кохання. Отак щоб взаємно, надовго і повноцінно. Усе якісь компроміси та поступки. То я любила, та не любили мене, то навпаки. Часто доводилося дозволяти себе любити.  

          Я зітхнула, відвернулася з думкою про те, що хочеться заметів, а на вулиці - осіння похмурість. І не натяку на сніг. А які б гарні світлини були б у синій сукні, яку замовила для шлюбної церемонії, на фоні білосніжного покриву та всипаних ним же дерев. Шикарний би вийшов весільний альбом. Хоч якась розрада.

          Я знову зітхнула і пішла займатися хатніми справами. Свята, наче наближаються, та відчуття зимової казки все не приходить. За місяць початок подружнього життя, а пізніше - день Валентина. Радіти б, та невесело, навіть від міркування про власне весілля.

          Кидаю погляд у вікно. Там яскраво світить сонечко. Ніякої тобі зими. Лиш стирчать голі гілки, демонструючи усьому світу – настав час для холодів.

          А день минає. У метушні й не помічаєш, як плине час. Тільки стрілки годинника відміряють тривалість нібито зимового дня, такого не схожого на класичний.

          За роботою розмірковувала про свій майбутній шлюб. Чи правильно вчинила, що дала згоду? Чи вірний вибір зробила? Невпевненість холодним змієм стискала душу. Стало трохи моторошно. Яким буде життя в шлюбі?

До вечора в моїй голові сформувалася ідея перевірити правильність свого рішення, зазирнути в майбутнє і подивитися, яким буде наш шлюб. Та як то зробити ідей поки не маю.

***

Кілька днів гадала, як мені бути з тим весіллям. Зненацька спало на думку, поворожити. Наближався останній день святок, тож час сприятливий. Тому, увечері, повернувшись з роботи, одразу ж подзвонила подрузі, котра на тому зналася та розпитала як правильно робити та узялася за підготовку. Купила усе необхідне. Приготувала місце у квартирі.

***

            Наступного дня сповнилася рішучості втілити свій задум у життя. Якщо зможу побачити свого судженого, у люстерку, уві сні, чи просто якийсь знак, то зрозумію чи вірний вибір зробила.

          Сподівалася, гадання – заспокоїть, та було трохи лячно. Самій, без підтримки та настанов. Знала — то небезпечно й клялася, не робити того сама. Та не втрималася. Ситуація ятрила душу.

Макс непоганий хлопець. Симпатичний, приємний. Нічим з натовпу не виділяється й особливих вимог до мене у стосунках не ставить. Звичайний русявий молодик з сірими очима, привітним обличчям і м’яким характером. Та чогось неспокійно від ідеї побратися з ним. Наче зраджую собі. Може, коли дізнаюся, хто мій суджений, заспокоюся.

Якщо не той, то іще встигну забрати заяву з РАГСу, якщо ж все-таки він – на душі стане спокійніше.

Набралася сміливості й розпочала приготування до ритуалу.Розмістилася у вітальні. Там під вікном стояв невеликий стіл, начебто для комп’ютера, та я тою меблиною не користувалася. Тепер час настав. Якраз зручно буде. І розставлю приладдя й вмощуюся.

Спершу підійшла до столу та дістала усе для ритуалу. Застелила поверхню скатертиною, встановила дзеркало у широкій рамі. Розставила та запалила свічки й завмерла.

Серце калатало у грудях від думки про наслідки, але все-одно не могла змусити себе відмовитися від задуму. Обіцяла собі ніколи цього не робити, не магічити з дзеркалом. А от тепер несила зупинитися. Несамовите бажання зрозуміти, як бути й чому так склалася моя доля не давало спокою. Аж руки чешуться поворожити. Та обіцяла ж. Ні, клялася жодного разу так не чинити.

          Присіла на краєчок дивану, котрий стояв поряд, та обхопивши голову долонями, почала розкочуватися вперед-назад, намагаючись вгамувати вихор протиріч у моєї голові. Посиділа так трохи, душачи голос совісті. Відшукала в собі сили діяти.

На свій страх і ризик, розпочала ритуал. Вимкнула світло в кімнаті, підійшла до столу, нахилилася над люстерком і поринула у містичний світ потойбіччя…

          Наче в забутті, рефлекторно виконувала потрібні дії. Аж поки дзеркало не показало мені судженого: широкі вилиці, тонкі риси обличчя, великі сині очі та… хай йому грець, довге чорне волосся, заплетене в охайну косу, яка лежала на плечі…

          На вулиці несподівано завив вітер. У вікно стукнула гілка. Свічки разом згасли, пустивши приміщенням сивий димок. Лишалася тільки та, котру тримала у руках. Я сіпнулася від переляку і втратила концентрацію. Картинка зникла. У полум’ї свічки, що віддзеркалювалося у люстерку, лиш темне марево.

З хвилину остовпіло стояла, вдивляючись у холодну поверхню дзеркала й не мала змоги осягнути отриману інформацію. Отямившись, підскочила та ледь не впала, зачепившись за щось у темряві. Побачене мене неймовірно шокувало, бо не знала цього чоловіка та ніколи в житті не зустрічала. Та й не було можливості ніде зустріти людину з такою незвичною зовнішністю. І, найважливіше, це не він, не мій наречений. Значить, зробила неправильний вибір.

          Навпомацки дісталася вимикача та запалила світло. Остання свічка, випала з моїх долонь, коли шокована збагнула, кого наворожила. Тепер вона валялася на столі поруч з люстерком. Ця теж згасла, заляпавши скатертину воском.

          Хвилин із десять метушилася кімнатою, не знаючи, що робити. Після ритуалу мене охопила паніка. Якщо Макс не суджений, тоді чому не зустріла того чоловіка, котрого бачила у дзеркалі. Де можу такого знайти, та чому ще досі незнайомі. Гадання замість відповідей принесло лише нові питання.