Глава 27: Слідами «Ліама»

Штаб-квартира корпорації «Терра Нова». Алкантара, штат Мараньян, Бразилія.

Корпус «А». -2 поверх. Сектор інформаційних технологій.

10 серпня 2120 року. 00:05 за місцевим часом (03:05 за Гринвічем).

Енді був про себе вельми високої думки. Не можна сказати те саме за його думку про решту людства, зокрема, жінок. Тим більше хлопця дивували думи, що виринали в його голові, відколи лиха година смикнула його прийняти запрошення кузини і доєднатися до «Терра Нови».

Авжеж, він одразу помітив її картинну анімешну зовнішність – саме така йому завжди була до душі. Суворість і неприступність, що їх вона випромінювала, теж імпонували – він ненавидів дешеву вульгарність і показну доступність.

«Що красивіша дівчина, тим вона тупіша й тим більше тарганів у її голові» – цей постулат, підкріплений парою-трійкою реальних прикладів ще зі шкільних років, Енді сформулював уже давно. Він успішно виправдовував цим відсутність спроб розпочати із кимось стосунки в реалі.

Та коли він дізнався, що ця лялечка – один із провідних, курва, спеціалістів зі штучінів у світі, його переконання похитнулись. Отримати премію Джона Маккарті в 14 років – це, збіса, якийсь жарт?!

Енді був надто гордий, аби бути чесним навіть із самим собою. Втім, він лишався в підвалі штаб-квартири «Терра Нови» цієї пізньої години, замість того, щоб іти додому, як більшість ІТ-команди, не тільки й не стільки через інтерес до головоломки, яку йому треба було розгадати, скільки через інтерес до тієї, разом з ким її належало розгадувати.

– Отже, – холодно мовила Акемі Аокі, у чиєму кабінеті він сидів. – Ти останній член команди, хто досі не поставив свій підпис під звітом.

– Так і є, – кивнув він, аніскільки не знічений через лід у її голосі.

Принаймні, він себе в цьому переконував.

– Ти працюєш тут всього місяць, Нетраннере, й за цей час уже не вперше створюєш проблеми. Так буває, коли в серйозний проєкт беруть фрілансера, який не вміє бути частиною команди. Ліки від цього дуже прості – заміна кадру на більш підходящий.

Цей недружній випад він зустрів іронічним вищиром.

– Чарівний тоталітаризм. А я ж бо й раніше чув, що в Японії всі так працюють. Хочеш звільнити мене за те, що я маю свою думку? Та будь-ласка. Якщо ти бачила моє портфоліо, то розумієш, що мені нескладно буде себе прогодувати і я обійдусь без твоїх рекомендацій. Я взагалі найнявся сюди на прохання своєї кузини з чистої цікавості. Якщо людина мого рівня насправді не потрібна, тому що монопольне право критично мислити вже узурпувала ти, – так і скажи. Це зекономить усім час.

Цю самовдоволену ескападу Акемі вислухала байдуже.

– Я почую сьогодні хоча б одне виразне пояснення, чому ти не підписуєш звіт?

– Вже почула. У звіті зазначено, буцімто найімовірнішим поясненням того, що від «Ліама» припинила надходити інформація, є технічні проблеми зі зв’язком.

– І?

– Я в це не вірю. Як і не вірю, що ти в це віриш.

– Аналітика і прогнозування – це щось значно стрункіше, ніж віра.

Енді хитро всміхнувся. Йому подобалося блищати перед нею проникливістю, немов павич, що розмахує барвистим пір’ям.

– Хочеш, щоб я говорив відверто?

– Це краще, ніж гаяти час на ходіння манівцем.

– Я – не ідіот. І я розумію, що ти працюєш більшою мірою на «Сайбрекс», аніж на «Терра Нову». І я не такий сліпий, аби не помічати, що вас у «Сайбрексі» дуже цікавить «Ліам».

Акемі слухала зі своїм звичайним поблажливим виразом обличчя, не видаючи емоцій. Енді відчував себе перевтіленням Шерлока Холмса, що розплутує складну змову своїм «дедуктивним методом». Він продовжив:

– Звідки такий інтерес до старого й можливо дефектного штучіну, що вже вдруге перериває зв'язок із творцями? Не відповідай. Я сам відповім. Цей ваш Хаторі – дуже специфічний джентльмен. Не можу тут не скаламбурити – це по його очам видно. І так, визнаю, я трохи заздрю – від такої техніки вартістю в добрячий десяток мільйонів я б сам не відмовився. Він не раз публічно озвучував вельми цікаві думки щодо майбутнього ШІ. Багато хто називає його членом спільноти Надрозуму. Певен, що ти чула не менше за мене про цей клуб екстравагантних технократів, які вірять у можливість і необхідність створити могутній штучін, здатний керувати практично всіма процесами на Землі. І хоча від цієї історії тхне конспірологією, чуття мені підказує – є велика частка правди в тому, що пишуть про цих добродіїв у Мережі.

Акемі мовчки слухала далі.

– «Ліам» цікавить твого боса, та й тебе теж, заледве не більше, ніж сам проєкт. І я розумію вас. Його поведінка – це дійсно щось дуже дивне! У 2086-му він раптом перестав посилати сигнали на Землю, а в 2108-му – поновив передачу. У першому з отриманих після великої перерви пакеті даних міститься доволі переконливе пояснення 22 років мовчання – зіткнення з мікрометеоритом, ремонт системи зв'язку й тому подібне. Та після всього лише трьох передач раптом настає нове мовчання! Ось уже дві передачі пропущені. Що трапилося цього разу?! Мозок буквально кипить від ідей, одна неймовірніша за іншу. Все людство збентежене. Наше керівництво збентежене. Всі вимагають від нас відповідь – що ж відбувається з чортовим штучіном?! Ми днюємо й ночуємо в цьому підвалі, влаштовуючи мозкові штурми. І все, що ми зрештою пишемо в попередньому звіті, що його збираємось відправити правлінню – це те, що в «Ліамі», швидше за все, немає нічого особливого, а його мовчання пояснюється об’єктивними технічними причинами. Наприклад, новою поломкою зв'язку. І ти готова підписатись під цим звітом?! Ні, серйозно?!