Глава 24: Між провалом і тріумфом

Штаб-квартира корпорації «Терра Нова». Алкантара, штат Мараньян, Бразилія.

Корпус «А», 10 поверх. Адміністративний сектор. Кабінет президентки.

5 серпня 2120 року. 08:00 за місцевим часом (11:00 за Гринвічем).

Відеоконференцію з Гізу запланували на восьму ранку. Такі розмови, як ця, краще вести зі змогою бачити співрозмовника. Служба безпеки запевнила, що кабінет Мейєр, як і кабінет Гізу в головному офісі «Гізу Проджектс» на Авеніда Варгас у Ріо, мали достатній захист від прослуховування, аби це собі дозволити.

– Вітаю, Рікардо, – поздоровкалась вона, уникаючи  називати ранок «добрим».

– Вітання, Моніко, – тим же відповів бразилець.

Він мав як завжди бездоганний вигляд, немов зійшов з обкладинки журналу Best. Якось він вже туди потрапив із пафосним підписом «Спадкоємець імперії Гізу – найкрасивіший і найстильніший бізнесмен сучасності». Складно було уявити, що лише годину-другу тому він, як і всі люди, продер очі, що злиплися під час сну, та вирушив у піжамі й кімнатних капцях до ванної кімнати справляти ранкові ритуали.

– У світлі всього, з чого почався цей тиждень, дуже хочу почути хороші новини про твої переговори з принцом Саїдом, – почала бесіду Моніка, бо Рікардо починати не квапився.

– Ти їх не почуєш, – не втрачаючи самовладання, з гідністю похитав головою Гізу. – Але ти почуєш інсайт, який поки не просочився в медіа. Кілька годин тому в AISA вирішили доєднатися до проєкту «Сіньцзи».

Сьогодні доля не давала «Терра Нові» часу на перепочинок, перш ніж ошелешити чимось знову. Моніка не потребувала пояснень, що означає ця новина. Незліченні арабські гроші, за якими вони з Гізу полювали з перших днів «Терра Нови», відплили до китайців і росіян. А разом із тим «Терра Нова» втрачала JRAC – один із трьох колайдерів, на який корпорація ще розраховувала.

Бідкання нічого б не змінило, тож не мало сенсу. Розуміючи це, Моніка зіронізувала:

– Сподіваюся, велика погана новина збалансується хоча б маленькою гарною в вигляді шансу позбутись Еспозіто. Гадаю, ти сподівався здобути милість принца Саїда, коли свого часу лобіював призначення цієї сумнівної особи віце-президентом. Схоже, твоя ставка не зіграла. То ми можемо врешті випхати його за двері?

Неприязнь Моніки до Рамона не була таємницею. Мейєр готова була заприсягтися, що Рікардо й сам недолюблює хитрозробленого колумбійця. Та донедавна якісь міркування (як вона припускала, таємні домовленості з головою AISA) змушували Гізу огинати цю тему щоразу, як Моніка до неї підводила.

На її подив, так сталося й цього разу.

– Домовленості про вхід Рамона у правління все ще в силі. Він не працює більше на AISA. Він працює на нас.

– Не питатиму, що це за домовленості та з ким. Бачу, ти однаково не відповіси. Спитаю те, що мене хвилює значно більше – ти не допускаєш, що він шпигуватиме на «Сіньцзи»?

– Не допускаю. Та це не означає, що корпоративна служба безпеки не враховує таку ймовірність і не контролює його. Як і всіх решту працівників, яку б посаду вони не обіймали.

«Включно з тобою» – додав він красномовним поглядом. Ним же нагадав, що контроль за службою безпеки зберігає сім’я Гізу в особі його сестри.

– Чи я можу, принаймні, поцікавитися, чим займається ця людина? Врешті-решт, він перебуває в моєму підпорядкуванні. Він робить щось, окрім млявих спроб обробити «Енергобрас»? – пробуркотіла Мейєр.

– «Енергобрас» – найбільша енергетична компанія Південної Америки. Й тепер, коли стало ясно, що AISA не братиме учать у нашому проєкті, вона може стати основним інвестором в енергетичний напрям експансії.

– Та облиш. Наш проєкт – нецікавий енергетикам, Рікардо. Крім таких, як принц Саїд, які готові інвестувати в далеке-далеке майбутнє. Еспозіто сам сказав мені про це одного з перших своїх тижнів тут. І це – мало не єдине з усього сказаного ним до та після, у що я повірила. Не знаю, що тобі пообіцяли в обмін на лобіювання його призначення. Та запевняю, що він водить нас за носа й зображає бурхливу діяльність у намаганні приховати свою нульову користь. Сподіваюся, ти це розумієш так само добре, як я.

– Моя віра в енергетичний напрям проєкту більша за твою, Моніко. Колись я розкажу тобі, чому. Та давай відкладемо цю розмову до тих часів, коли в нас не буде нагальніших тем.

– Згодна.

Гізу зробив паузу, за звичкою пройшовся кабінетом і мовив:

– Перед нами постало багато викликів. Деякі з них вельми невдало збіглися один з одним, і це скидається на «ідеальний шторм». Однак ми знали, що наша боротьба не буде легкою, коли її починали. Ми були сповнені рішучості йти до кінця. Маю надію, ця рішучість тебе не покинула?

– Рікардо, ми з тобою достатньо дорослі й досвідчені люди, аби обійтися без мотиваційних гасел, – пхикнула Мейєр. – Я поставила на кін не менше за тебе, спалила всі мости, пішовши супроти «Оріона». Авжеж, я піду до кінця.

– Радий це чути.

– Питання в тому – коли настане час визнати, що цей самий «кінець» уже настав, аби підстелити собі хоч трохи соломи перед болючим падінням?

– Ти не зарано задумалася про солому? – підняв брови бразилець.