Глава 22: За завісою таємниць

Головний офіс холдингу «Гізу Проджектс». Ріо-де-Жанейро, Бразилія.

11 липня 2120 року. 20:55 за місцевим часом (23:55 за Гринвічем).

Рікардо Гізу спровадив незваного гостя, який покинув кабінет у цілковито новому статусі. Мільярдер лишився у стані емоційного збудження через багатообіцяючі ділові перспективи, що дивовижним чином поєднувалося із глибокою замисленістю, природньою для людини, яка дізналася про щось настільки незвичайне. За час їхньої півторагодинної зустрічі, результати якої поки не бажали струнко вкладатись у звичну Рікардо картину світу, він скасував три заплановані дзвінки і відхилив ще чотири незаплановані, але, імовірно важливі, інакше ШІ навіть не сповіщав би про них. Однак надолужувати втрачене, всупереч звичці, Гізу не поспішав.

– Що про це думаєш? – спитав він уголос, звертаючись убік.

Звідти до нього наближався неквапливий цокіт підборів.

– Це дивовижно, що ти йому повірив. Важко сприйняти всерйоз щось подібне, – відповів із темряви приємний голос Марії Гізу.

За мить перед ним постала й вона сама.

Вона чула всю розмову дистанційно, перебуваючи в суміжній кімнаті. Так у них було заведено здавна – задовго до того, як Марія почала виступати як його помічниця та довірена особа на публіці.

– Це так. Але я не покладаюсь у цих питаннях лише на своє чуття. Ти це знаєш.

Марія, якій було відомо про симбіотичного штучіна, кивнула. Вона знала, що сперечатися з Рікардо про важливі рішення їй не варто. Усяк, хто знав її в амплуа владної, розумної та жорсткої правої руки Рікардо, дуже здивувався б побачити, якою покірно лагідною вона стає з ним наодинці. Здивувався б цей гіпотетичний спостерігач і тому, що між рідними братом і сестрою, що лишилися без сторонніх очей, не помітно теплоти чи ласки.

– Ти хотів бачити мене, Рікардо, – рівним голосом сказала Марія.

Гізу кивнув. Він сприймав як належне, що сестра стоїть перед ним витягнута, мов струна. Стоїть, замість того, щоб сісти у комфортне крісло, яке щойно покинув гість, чи зайняти інше невимушене положення. Рікардо подумки зважив, чи готовий перейти одразу до головного, й ухвалив, що ще зарано.

– Як справи в Алкантарі?

– Все як описано в щоденних звітах. Робота кипить. Мейєр докладає всіх зусиль, аби досягти від кожного підрозділу максимальної ефективності. Нічого не потребує втручання на мікрорівні.

– Добре, коли так. Та від тебе потрібна більша пильність. Судячи з візиту, який мені щойно наніс Еспозіто, в «Терра Нові» відбуваються речі, про які ти й гадки не маєш. Я б не хотів надалі стикатися з подібними сюрпризами.

– Еспозіто нічим себе не виказував.

– Я кажу це не для того, щоб ти шукала виправдання. Форд має вказівку виконувати твої доручення з найвищим пріоритетом, не повідомляючи про них Мейєр. Маючи контроль над службою безпеки, ти спроможна тримати ситуацію під контролем. От і тримай.

– Буде зроблено, – пообіцяла вона.

Жодним порухом лицьових м’язів вона не виказала невдоволення порцією критики від брата.

За довгі роки вона точно пристосувала свою поведінку до вподобань Рікардо. Реагувала на його пропозиції, вказівки, питання, зауваження й коментарі саме так, як він очікував. Схоплювала їхній сенс і мету з перших слів. Ця здібність буквально читати думки була запорукою того, що Рікардо дедалі частіше волів взаємодіяти з нею замість комунікації з іншими підлеглими. Ті, попри підлабузництво, значно частіше викликали його обурення, коли не виправдовували очікувань у дрібницях. Зрештою, дедалі більше процесів замикалися на Марії, яка виступала в ролі зв’язувальної ланки між ним і його бізнес-імперією. Зважаючи, що про деякі нюанси стосунків між братом і сестрою не відав жоден сторонній – багато хто в холдингу та за його межами вважали вплив Марії на бізнес-рішення вкрай високим.

– Я продивився фрагменти трансляції, – мовив, тим часом, Рікардо. – Мені сподобалось. Особливо частина, де виступала Тернер.

– Так, все пройшло за планом. Тернер мала далебі переконливий вигляд.

– В цьому є своя іронія, – гмикнув він. – Купер, Тернер і ця індуска Капур – всі вони щиро вірять у те, що кажуть. А в «Оріоні» так само щиро переконані в тому, що вони нахабно брешуть. І щодалі все заходить – то більше всі міцнішають у своїх переконаннях. Система компрометації противника, що підтримується сама й не потребує втручання – хіба не чудовий винахід? А було ж дуже ймовірно, що хтось із них розгадає нашу гру й доведеться вдатися до плану «Б». Гм. Той рідкісний випадок, коли людям слід подякувати собі, що вони недостатньо проникливі.

Це була його ідея – інсценувати викрадення Купера начебто найманцями «Оріона» та несподіваний його порятунок Фордом. Все, аби завоювати довіру старого і змусити його добровільно поділитися даними. Рікардо був до душі цей план. Його підступність і витонченість полягали в тому, що покійні нині найманці, не знайомі зі своїм наймачем, були щиро впевнені, що їхнє завдання – вибити зі старого інформацію. Водночас, Форд так само був певен, що завдання полягає в його порятунку. Про план не знав ніхто, крім самого Рікардо та Марії. Навіть Моніка Мейєр, яка б не схвалила це через сентимент до Купера. План був безумовно достатньо кмітливий, аби обдурити старого роззяву. Та хтось із решти групи міг виявитися не таким простаком. Взяти хоча б клона, що несподівано встряв у історію. Якби так сталося, багатьом би довелось розпрощатися з життям. На щастя для всіх, у Лаосі все пройшло ідеально.