Глава 18: Вчені й конструктори

Штаб-квартира корпорації «Терра Нова». Алкантара, штат Мараньян, Бразилія.

Корпус «А», 6 поверх. Блок екологічних, біологічних і медичних досліджень.

11 липня 2120 року. 08:05 за місцевим часом (11:05 за Гринвічем).

Марієтта Шабо попивала каву з великої філіжанки з зображенням котеня, коли Саша Тернер прямо-таки повалилася на неї з броньованих скляних дверей. Ті перешкоджали неавторизованим особам вхід до закритої зони на шостому поверсі штаб-квартири «Терра Нови». Поверх відвели під блок біологічних, екологічних і медичних досліджень. Замість незграбної абревіатури БЕМБД персонал йменував усе це хазяйство лагідним прізвиськом БЕМБІ.

– О, мій Дарвіне! – жартівливо вигукнула Марі. – Ти маєш такий вигляд, сонце моє, ніби цілу ніч гарцювала в нічному клубі. Розумію тебе, після місяця-бо буцегарні. Ось тільки дідько лисий знає, де ти тут той клуб знайшла.

– Кінчай фіґлярувати й покажи мені тут усе, Марі, – попрохала невиспана Саша, на ходу п’ючи каву з паперового стаканчика. – В мене всього пара годин до того, як маю бути в Мейєр.

– Ось тобі й на, з самого рання приперлась! Ну нічого. Твоє щастя, дорогенька, що ми тут теж ранні пташки. Пішли, познайомлю тебе з нашою компашкою.

Марі піднесено поманила Сашу слідом за собою стерильно чистим, мов у лікарні, коридором, Марі жваво заговорила:

– Отож, ти вже второпала тему, так, Тернер? «Чи справді воно може стати нашою новою домівкою?» – ось таке питання зараз найбільше непокоїть пересічного жителя Землі. Принаймні, з числа тих, кому взагалі небайдуже до чогось за межами свого холодильника чи віртуалки. А таких небагато.

– Про те, що ти мізантропка, я й так знаю, – хмикнула Саша.

– Що ж, тоді не будемо про мою мізантропію. Життєпридатність планети Тау Кита Е – неймовірна. Та нам ще тільки належить виявити, чи виправдано ми поквапилися наректи її «Землею-2».

– Запізно схаменулася, Марі. Ця назва вже прижилася, – зіронізувала Тернер.

– Наївно вважати, що людина може просто зійти з космічного корабля й жити там. Потрібні глибокі дослідження, аби виявити, як взаємодіятиме людський організм з тамтешньою атмосферою. Найпаче – в довгостроковій перспективі. На ці питання мають відповісти дослідження, якими зараз займаюся я… й ось ці дві дивовижні жінки!

З цими словами Марі ввела код доступу на сенсорній клавіатурі, щоб відкрити прозорі двері до просторої кімнати відпочинку, схожої на ординаторську в лікарні. Коли вони зайшли, доглянута стримана блондинка нордичної зовнішності віком трохи за п’ятдесят стояла біля вмонтованого у стіну великого акваріуму з рибками. Вона педантично перевіряла, чи справна їхня автоматична годівниця. На канапі, що стояла неподалік і, вочевидь, слугувала тимчасовою постіллю науковцям, які затрималися на ніч, відпочивала довгаста смаглява пакистанка з допитливим поглядом величезних сірих очисьок, років на п’ять молодша за блондинку. Було легко уявити, як вона продирається крізь джунглі в панамі кольору хакі. Вона дивилася в камеру дрона, що над нею сновигав, і енергійно записувала відеоблог. За їхніми спинами копошилися ще кілька людей, які в цю ранню годину пили каву й обмінювалися новинами.

– О, всі саме зібралися! – зраділа Марі. – Ця серйозна дама – це докторка Емма Гоффман, завідувачка медичного сектору. А ось ця безжурна балакуча пані на дивані – докторка Бібі Джутхані, провідна екологиня. З рештою команди познайомлю тебе пізніше.

– Докторко Тернер! – привітно вигукнула щебетушка на дивані, перериваючи запис і недбалим рухом долоні відсилаючи дрона геть. – Я й не сумнівалася, що ви до нас завітаєте! Дуже рада знайомству!

– Навзаєм. Просто Саша, будь ласка.

– Із задоволенням. Я – Бібі.

– Емма, – доброзичливо привіталася докторка Гоффман із легким німецьким акцентом і потиснула Саші руку. – Також дуже рада.

– Як щодо короткої екскурсії для Саші? Я їй це обіцяла, – запропонувала Марі.

Емма кивнула.

– Абсолютно не заперечую. Саша має доступ. А ми саме були збиралися вирушати.

– Так, пішли! – бадьоро підтримала її Бібі, скочивши з канапи.

За хвилину вони вчотирьох крокували коридором кудись углиб будівлі. Люди в лабораторних халатах, робочих спецівках і чорній уніформі служби охорони, що траплялися їм на шляху, шанобливо кивали й віталися, зустрічаючи керівництво. Докторка Джутхані по-товариськи плескала по плечу ледь не кожного зустрічного. Докторка Гоффман, яка очолювала процесію, заговорила спокійним інтелігентним голосом, немов педіатр, який доброзичливо та переконливо пояснює дитині, чому треба випити гірку мікстуру.

– Як ти розумієш, Сашо, одним із наріжних питань, що турбує зараз уми в цій будівлі й за її межами – це дійсний ступінь життєпридатності Землі-2, якщо ми дійсно можемо її так називати. Наша секція зараз зосереджена на дослідженні саме цього питання. Ми вже просунулися до стадії практичних випробувань.

– Практичних? – перепитала Саша. – А я думала, для цього нам спочатку треба придумати, як туди дістатися.

– Необов’язково чекати так довго. На основі даних «Ліама» ми створили контрольоване середовище. Воно цілковито імітує склад атмосфери Землі-2. Впевнена, такий самий симулятор вже збудували й наші конкуренти з «Оріона». А відсьогодні це стане улюбленою забавою всіх, хто має достатньо просунуту лабораторію. Мета створення такого середовища – дізнатися, як вплинуть на здоров’я людей і інших живих організмів розбіжності в хімічному складі атмосфер Землі й Землі-2, а також інших їхніх фізичних характеристик, зокрема, гравітаційного тяжіння й магнітного поля.