Глава 16: Амбіції й одкровення

Штаб-квартира корпорації «Терра Нова». Алкантара, штат Мараньян, Бразилія.

Корпус «А», 10 поверх. Адміністративний сектор. Велика зала для нарад.

10 липня 2120 року. 20:00 за місцевим часом (23:00 за Гринвічем).

Моніка Мейєр тим часом зайняла місце президентки компанії на чолі столу. Якби хтось тієї миті просканував її мозок, то б побачив, як хитросплетення прагматичних умовиводів і зарубок у її пам’яті щодо нюансів управління махиною, якою поступово ставала «Терра Нова», огортає ореол спокою та впевненості. Його не здатне було зруйнувати ніяке нервове напруження.

Моніка була на своєму місці. Ще в молоді роки вона усвідомила, що в неї це виходить – керувати людьми та проєктами, з’єднувати різні складові в одне ціле та змушувати їх працювати як злагоджений механізм. Чи була вона видатною вченою? Нездарою від науки вона не була, однак з такими геніями як Купер (в цьому вона була з собою чесною) навіть поряд не стояла. Поза тим, мало хто із учених міг похвалитися ще й менеджерськими якостями. Слабке розуміння комерційного й соціального сенсу своєї наукової роботи, нерідко поєднане зі слабкими комунікативними навичками, було одвічною перепоною між світом науки та світом обивателів. Перший ставав усе більш просунутим і складним, а другий не змінювався настільки стрімко й разюче. У добу технологічної сингулярності лише такі люди, як Мейєр – вчені, бізнесмени й шоумени в одній особі – вхитрялися стати місточками між двома світами та сприяли тому, щоб вони взаємодіяли ефективно.

Посада президентки «Терра Нови» кидала Моніці нечувані виклики. Проте можливість брати на себе відповідальність за вирішення складних задач більшою мірою її вабила, аніж відлякувала. Вона була саме тією людиною, що від її рішень залежав успіх чи провал проєкту. Так, над нею тяжіли інвестори та кредитори, які давали ресурси та претендували на контроль за їх використанням (це ж саме для цього в залі й сидить це усміхнене стервонько Гізу?). Так, їй були підпорядковані мізки та м’язи, які приводили в дію шестерні проєкту та без зусиль яких проєкт ніколи б не зрушив із місця. Та зрештою лише вона була тією диспетчеркою, здатною сконцентрувати потоки корисної енергії та спрямувати їх у потрібне русло. Ця роль їй була до смаку.

Пильно оглянувши всіх присутніх, вона мовила:

– Пані та панове! Від завтра розпочинається нова сторінка нашого проєкту. Ви всі вже чули, що сталося вчора в Каракасі. Для тих, хто останню добу не підіймав голови від своїх досліджень, нагадаю. Була підписана міжнародна угода, яка позбавляє владу Перу, а разом з тим – і нас, ексклюзивного доступу до даних, що надходять на станцію «Ехо-12» від «Ліама». Станцію вже передали в розпорядження UNOOSA – Управління ООН з питань космічного простору. Починаючи з опівночі за Гринвічем весь світ зможе вільно відстежувати оновлення на спеціальному веб-порталі Earth-2_Wiki, створеного під егідою UNOOSA. З відкритими даними зможуть працювати вчені і всі бажаючі у всьому світі. UNOOSA також заохочує ентузіастів ділитися на порталі своїми напрацюваннями.

На якусь мить у приміщенні повисла мовчанка. Хтось присвиснув.

– Це слід розуміти так, що справи наші кепські? – відверто запитав вусатий огрядний латиноамериканець на ім’я Тео Сальгадо. Він був віце-президентом компанії з фінансових і адміністративних питань, досвідченим ділком, що довго працював у різних бізнес-структурах сімейства Гізу.

– Навпаки, це прекрасно, – заперечила Саша. – Колективний розум, всесвітній мозковий штурм – це саме те, що треба! Жодна група дослідників і жоден науковий інститут не подужають це відкриття поодинці й за тисячу років. Ось побачите, від завтра всі розумники з NASA, CNSA та «Євразкосмосу» будуть більше порсатися у відкритих дослідженнях, аніж вести власні!

– Так, однозначно! – погодився Купер. – Те ж саме слід зробити й нам.

Практично всі вчені за столом завзято захитали головами, на відміну від адмінперсоналу, що лишався похмурим. Моніка невдоволено підібгала губи, підмітивши, що ця вискочка Тернер від самого початку лізе в дискусію, замість того, щоб хоча б раз тихенько посидіти й послухати старших. Втім, ставити її на місце Моніка цього разу не стала. Все ж вона – чортова героїня, визволена з французької в’язниці.

– Я дуже тішуся, що вам таке до душі, – холодно відповіла Мейєр. – А тепер давайте я вам скажу, що про це думають усі наші ключові інвестори та стратегічні партнери. Вони вважають, що ми їм більше не потрібні! Якщо вони не змінять свою думку, то нам усім незабаром хіба й залишиться, що безкорисливо ділитися своїми напрацюваннями на вебпорталі й дивитися не те, як ними користується хтось інший. Вас такий сценарій надихає?

– Ми все ще можемо отримати перевагу з…! – знову відкрила рота Саша.

– Помовчіть хвильку, докторко Тернер, і дайте мені договорити, – цього разу таки перервала її Моніка. – П’ять хвилин про політику й економіку перед тим, як ви повернетесь до вашої улюбленої науки й інженерії.

Мейєр продовжила (ШІ ілюстрував кожне її слово аудіовізуальними матеріалами):

– «Оріон» у співпраці з низкою партнерів активно працює над розробкою свого проєкту «Стар Бридж». Ідеться про активне освоєння та комерціалізацію наукових знань, отриманих від «Ліама». У перспективі – про відправлення на Землю-2 нових науково-дослідницьких експедицій. В них є підтримка влади США, і це їхній великий козир, позаяк це дає змогу реалізувати проєкт під егідою NASA. Їхня інформаційна стратегія – обережний і зважений науковий підхід, культивування помірних апетитів, утримання від надмірного безпідставного піднесення, менеджмент очікувань відповідно до можливостей. Вони прагнуть мати вигляд серйозних дорослих дядечок серед непосидючих дітей, звучати як мудрий голос розуму серед хору нетямущих крикунів. Стратегія, як на мене, чудова. Іншої в них, втім, і не бувало. Можливо, хтось із вас помітив, що останні два тижні вони майже не піддають нас публічній критиці. Хоча їхні юристи та лобісти продовжують проти нас жорстоку війну на всіх фронтах. Це – також частина їхньої стратегії. «Не варто піарити конкурента, кидаючись у нього лайном». Вони намагаються донести світу, що ми геть неважливі, не варті згадки. «Просто купка аферистів, і годі про них».