Глава 9: Негаданий спадок

Дорога на цвинтар селища Карнау-ан-Прованс, передмістя Марселя, Франція.

13 червня 2120 року. 05:30 за місцевим часом (03:30 за Гринвічем).

Арнольд Діпвелл, якого товариші звали просто «Арні», кермував прокатним позашляховиком мальовничими вуличками Марселя спокійно та впевнено. Над містом заледве починало сходити сонце.

Після шести років армійської служби, зокрема чотирьох у Корпусі морської піхоти США та двох в елітному спецпідрозділі SEAL («морських котиків»), Арні здобув навичку не ставити зайвих питань і не помічати нічого дивного в таких завданнях, як, наприклад, «негайно піднімай свою дупу, тягни її на борт SR-115 і лети до Франції, щоб забрати дещо важливе!».

Робота «спеціалістом з безпеки» в корпорації «Майлстоун» була простіша й безпечніша, ніж у «SEAL». За її безневинною обгорткою крилося щось близьке до приватної військової компанії. Бразильський мільярдер – власник корпорації – платив працівникам значно більше, ніж Дядечко Сем.

Одначе Арні навряд чи проміняв би армійку на приватний контракт, якби його не покликала людина, яку він щиро поважав і називав словом «сер» без найменшого відтінку фальші.

Зовні Арні був кремезним і дуже міцним темношкірим хлопцем двадцяти чотирьох років, мав 180 см зросту й міг би брати участь у боксерських поєдинках у важкій вазі. Він записався до морської піхоти у вісімнадцять, бажаючи швидше вибратися з бідних районів Маямі. В одному з них тулилася його сім’я – мігранти з Камеруна, які заледве примудрились отримати «грін-карту» й ніколи б не зуміли оплатити коледж своїм п’ятьом дітям. У двадцять два він уже був завзятим капралом, що зміг витримати всі випробування майбутніх «морських котиків», і відтоді й надалі себе вдосконалював. Однак за весь час служби в SEAL він і не наблизився до того, щоб побити рекорди, встановлені свого часу Фордом. Джексон Форд залишився легендою в SEAL, звідкіля ЦРУ-шники забрали його у свій SOG у 2115-му.

– Надто світло, – невдоволено скривився Форд, який сидів поряд на передньому пасажирському сидінні. Він поглянув на годинник.

– Додати газу, сер?

– Відставити. Це приверне увагу, – похитав головою той.

– Як скажете, сер.

Погляд Форда зсунувся на дзеркало заднього вигляду. Там він міг бачити, як за ними на відстані з півсотню метрів рухається ще один позашляховик, у якому їхала решта його людей. На задньому сидінні Саша, яку зморив другий за добу трансатлантичний суборбітальний переліт на SR-115, спала, поклавши голову на плече худорлявого корейця, схожого на героя аніме. Або ж, правильніше, – істоти, що була його копією. Немов відчув погляд Форда, клон підняв очі й мотнув підборіддям, мовляв, «чого треба?!».

Форд зрозумів, що спілкування не уникнути й невдоволено сказав:

– Досі не можу втямити, якого дідька Тернер закортіло, аби ми тягли тебе з собою.

– Може, хотіла мати поряд бодай когось, кому може довіряти? – не лишився в боргу Сай.

– Довіряти тобі? З чого б це? – гмикнув Форд. – Я вивчив твоє досьє. Переказав їй усі свої кримінально чи навколо-кримінальні походеньки? Чи прикидався гарним хлопаком?

– Я б подивився, яке життя прожив ти, якби тебе не вважали за людину. Без жодних законних прав і захисту від держави. Ховаючись від людей, що рахують тебе своєю власністю, хочуть проводити над тобою досліди і трансплантувати твої органи.

– Ти й не людина. Технічно.

– Саме так говорили і про твоїх предків, що їх білошкірі господарі гнобили на плантаціях і в каменоломнях. І точно так само зневажливо кривилися й поблажливо всміхалися, коли їм хтось прагнув довести, що негри – такі ж люди, як вони.

– Полюбляєте ж ви, клони, всі ці аналогії.

– А чим вони погані?

– Тим, що люди – є люди. Споконвіку вони народжувалися з’єднанням чоловічого сімені й жіночої яйцеклітини, зростали в жіночому череві. Так, тепер вчені навчилися вносити в людей генетичні й кібернетичні модифікації. Але це – все ще люди. А як з’явився ти? Був вирощений китайцями у пробірці в якійсь таємній лабораторії? З якою метою? Які установки та обмеження вони заклали у твій мозок, твоє тіло?

– Якби ти хоч трохи тямив у біології та спромігся бодай щось почитати про те, що таке «клонування», то зрозумів би, що між моїм мозком і твоїм нема жоднісінької принципової різниці. Хоча ні, є одна – мій кмітливіший. Та й це пов’язано не зі вродженими задатками і не з більш просунутими нейроімплантами, а з тим, що ти вчився стріляти в людей з гвинтівки, поки я силкувався хоч трохи розібратись у світі навколо.

Автівка проїхала по вибоїні, й Саша розплющила очі. Різко випроставшись, вона стривожено озирнулась навсібіч. Вони наближалися. Їй була добре знайома ця дорога. Складно порахувати, скільки разів вона проїжджала нею з бабцею Ларою і дядьком Дюком.

– Вже світає, – невдоволено промовила вона.

– Ми й так дісталися сюди неабияк швидко, – відповів Форд.

Компанія «Майлстоун» мала філіал і охоронну ліцензію у Франції, а Рікардо Гізу мав добрі відносини з бразильською владою, аби за лічені години оформити їм усім дипломатичні документи. Це дозволило посадити SR-15, уникнувши прикордонних та митних формальностей, на приватному летовищі, де їх саме чекали на злітно-посадковій смузі два автомобілі та спорядження. Попри це, час плинув дуже стрімко.