Глава 8: Гонитва стартує

Маєток сім’ї Гізу, околиці Ріо-де-Жанейро, Бразилія.

12 червня 2120 року. 21:25 за місцевим часом (13 липня 20120 року, 00:25 за Гринвічем).

Драматичний перехід від сімейної історії роду Гізу до сьогоднішніх справ був різким і застав усіх зненацька. Раптова зміна фокусу – фірмовий прийом, яким Рікардо найпаче полюбляв користуватися на перемовинах.

– Перш ніж ми промовимо ще бодай слово про справу, – сказав він, зупинивши застережливим владним помахом долоні відкриті роти Саші й Домініка. – Прошу за мною. Колеги з «Оріона», які, поза сумнівом, дуже уважно слухають цю розмову, вже дізналися вдосталь.

Загіпнотизовані харизматичною самовпевненістю латиноамериканця, вони попрямували за запрошувальним жестом його сестри. Без заперечень пройшли до кабіни вміло захованого у стіні ліфта, що розчинилася за беззвучною командою.

– Ми перепрошуємо, що не дали вам перепочити, докторе, – зі своєю постійною посмішкою промовила Марія. Невеликий ліфт, в якому саме вистачило місця для них чотирьох, почав стрімко опускатися кудись під землю.

– О, не варто, – ніяково посміхнувся у відповідь Домінік. – Я… м-м-м…

– Доктор не гірше за нас розуміє ціну часу, Маріє, – знову взяв слово Рікардо. – Так само добре її розуміють і в «Оріоні». Бо ж вони, до того ж, мали щонайменше дві доби фори. Ціла вічність у сучасному блискавичному світі.

Ліфт зупинився вже наприкінці цієї короткої бесіди, яка не зайняла й півхвилини. Однак тиск, від якого заклало вуха, підказав Саші, що вони опустилися доволі глибоко під землю. За дверима, що були відчинилися, вони побачили коридор, який стерильною білизною підлоги та стін нагадував інтер’єр медичної лабораторії чи космічного корабля.

– Маріє, будь ласкава, допоможи нашим гостям підготуватися, – розпорядився Рікардо, виходячи з ліфта першим.

– Підготуватися до чого? – підозріло примружилась Саша.

– До обговорення справ, – відповіла замість нього Марія. – Перепрошую, та ваш одяг, аксесуари й навіть ваші тіла можуть нести на собі шпигунські пристрої, про що вам може бути й невідомо. Ми не можемо ризикувати.

– Доєднуйтесь до мене в ситуаційній кімнаті щойно все буде готово, – звелів її брат і впевнено покрокував коридором уперед.

– Сюди, – поманила їх за собою Марія, відводячи в бічне відгалуження й на ходу розповідаючи: – Ми з вами прямуємо в зону дезінфекції. Зазвичай тут працює спеціально навчений персонал. Сьогодні, з міркувань конфіденційності, тут немає нікого стороннього. На щастя, процедура майже повністю автоматизована. В кінці коридору ви побачите двоє дверей. Ліві – для жінок. Праві – для чоловіків. Обидва ведуть в ідентичні кімнати. Там ви зможете позбавитися вашого одягу й аксесуарів. Просто складіть їх в утилізаційний контейнер…

– Утилізаційний?! – обурилась Саша. – Йдеться про моє шмаття, взагалі-то!

Марія побіжно окинула поглядом Сашу і лиш завуальовано показавши, що не надто розуміє, про що саме з цього дешевого смердючого рвання Саша так сильно турбується, дипломатично відповіла:

– Це лиш назва. Речі піддадуть спеціальній обробці, яка видалить із них будь-які приховані технічні засоби. Пізніше вам їх повернуть.

– Згода, – зітхнула Саша. – Що далі? На нудистський пляж?

– Коли позбавитесь речей, пройдіть у дезінфекційну камеру.

– Це боляче?

– Процедура дезінфекції триває всього хвилину. Вона цілком безболісна і навіть по-своєму приємна.

– Приємна? То може я довше там затримаюсь?

– Вам необов’язково маскувати вашу тривогу пласкими жартами, докторко Тернер. Хвилювання за цих обставин – це абсолютно нормально, – відповіла Марія так, щоб її чула тільки Саша, й тактовно всміхнулась.

Латиноамериканка примудрилась зробити так, щоб її слова пролунали прохолодно та зверхньо, попри усмішку, що не сходила з її обличчя. «Тобі теж необов’язково маскувати за цим білозубим вищиром, що я тобі не подобаюсь, міс Усесвіт», – подумала про себе Тернер, не в змозі подолати неприязнь до цієї ляльки.

«Мати справу зі щирими емоціями завжди приємніше. Навіть якщо єдині щирі емоції – це почуття зверхності та дратівливість від потреби бути за панібрата з двійком плебеїв, у чиїх руках випадково опинилось дещо вельми цінне для сімейного бізнесу!».

Марія повернулася до Купера та зі своєю усюдисущою білозубою посмішкою продовжила опис процедур, які на них чекали:

– Біля виходу на вас чекатиме стерильний одяг із екологічно чистих натуральних матеріалів. Для вас, докторе Купер, також приготовано медичний екзоскелет. З вашого дозволу, я допоможу вам у нього вбратися. Це більш сучасна та просунута модель, ніж та, якою ви користуєтеся. Запевняю вас, вам буде в ній тільки комфортніше.

– Що ж, якщо ви кажете, що це необхідно, – розгублено розвів руками Домінік, запитально поглянувши на Сашу.

– Ми зайшли надто далеко, щоб пасувати в цьому місці, Доме. Тож побачимось на тому боці, – відповіла та.

За кілька хвилин вони вже знову прямували за Марією Гізу, вдягнуті в новенькі комфортні білі капці, штани та реглани з синім логотипом «Гізу Проджектс» на грудях. «А сучка не збрехала» – подумала Саша, пригадавши лоскітливе відчуття від багатьох теплих струменів чогось схожого на пар, які пройшлися її тілом в дезінфекційній камері.