Глава 6: Пропозиція, від якої складно відмовитися

Промислова зона на околицях Паксе, провінція Тямпасак, Лаос.

11 червня 2120 року. 23:30 за місцевим часом (16:30 за Гринвічем)

Почувши про чотирьох звільнених заручників, Саша зітхнула з полегшенням. Це означало, що Джил і Сай у безпеці.

– І давно це SOG наглядає за мною, Форде?! – поцікавилася вона, поки темношкірий велетень розбирався з апаратурою, аби розімкнути її автоматичні окови.

Джексон Форд, що його вона знала як офіцера Групи спеціальних операцій (SOG) Центрального розвідувального управління США, спокійно відповів:

– Я вже два роки як у відставці. Ти б це знала, якби бодай раз написала мені після повернення з Марса.

Сторонній споглядач нізащо б не сказав, що його рівний холоднокровний голос за цих слів хоч якось змінився. Потрібно було добре його знати, щоб відчути всю глибину образи, яка в ньому прозвучала. Саша ж могла зчитати будь-які його емоції з легкістю відкритої прямо перед нею дитячої книжечки з малюночками.

– З чого б мені раптом було писати?! Ми з тобою хіба не все з’ясували?! – з викликом перепитала вона.

– Я думав: раптом бовтання в невагомості на дрібку вправить тобі мізки? – не лишився в боргу Форд, здійснивши останню маніпуляцію, після якої її руки й ноги рвучко вивільнилися, й вона випала з крісла на підлогу.

– Ай! Обережніше, чорт забирай!

– Що таке? Раніше ти була спритніша, – почула вона іронію у відповідь.

Скуйовджена, вона швидко підвелася й обтрусилася від бетонного кришива. Саша окинула поглядом приміщення. Тепер воно нагадувало зону бойових дій. Втім, шкода була завдана насамперед ударною хвилею від вибуху, що вибив двері. Бойові дрони D-12 «ОСА» спрацювали зі властивою їм хірургічною точністю. Через неї силові структури, які можуть дозволити собі ці дорогі високотехнологічні цяцьки, без остраху використовують їх для штурмів приміщень із заручниками.

– Ці люди, – здивовано пробурмотів Домінік, витріщаючись на нерухомі тіла, розкидані приміщенням. Ті самі, що ще хвилину тому робили вельми загрозливі жести на його адресу. – Вони всі… м-м-мертві?

– Так, – спокійно підтвердив Форд, починаючи його звільняти. – Я не мав вибору. Це були професійні найманці, треновані, з посиленими біологічними показниками й бойовими кібернетичними імплантами. Прогноз показав, що якби я спробував нейтралізувати їх, не вбиваючи, – ризик для життя заручників був би неприпустимо високим. Не хвилюйтесь, док. Запевняю, ці хлопці – не з тих, за кого варто журитися.

Саша підійшла до одного з тіл і стягнула з голови небіжчика шолом. Під ним виявився нічим не примітний чоловік, приблизно тридцяти п’яти років, слов’янської чи балканської зовнішності.

– Не гай час, – не обертаючись до неї, порадив Форд, який у цей час допомагав Куперу вдягнути його медичний екзоскелет. – Я вже просканував їх. Нічого особливого. Лицьові патерни не ідентифікуються – гадаю, ці хлопці тільки-но від пластичного хірурга. Дешеві й сердиті бойові кіберімпланти – турецькі «Сако», південноафриканські «Нео» та нейромережі «Роснано» 7-го покоління – найпоширеніший товар для найманців на «чорному ринку». Захисний механізм цих штуковин працює як годинник – процесор згоряє в момент зупинки серця носія. І жодних даних не вилучить навіть найкраща лабораторія. Ще й на пальчиках спрацювала якась примочка, розплавила шкіру так, що й відбитки не зняти. Можливо, вийде ідентифікувати особу, перевіривши в базах даних їхні ДНК. Та й це не допоможе вийти на наймачів. Повір, я не раз і не два мав справу з такими персонажами. Там таке хитросплетіння каналів комунікації, агентів, підставних осіб, через яких вони приймають замовлення!.. Сліди так чи інак губляться.

– Я й без того знаю, хто наймачі! – Тернер гнівно зціпила зуби й повернулася до Форда. – Ти мені інше скажи! Якщо ти не в SOG, то яким дідьком ти тут узагалі опинився?! Наглядав за мною по старій пам’яті?!

– Агов! – пролунав неподалік схвильований голос Джил. – Сашо! Ти тут?!

Дівчина ввійшла у приміщення, скрикнула, прикривши рот долонею, й остовпіла, щойно виявила розкидані по всіх усюдах тіла.   

– Вони що, мертві?! – охнула вона.

Присівши навпочіпки біля найближчого до неї тіла, Джил щільно приклала пальці до його шиї та спробувала намацати пульс. У цьому русі відчувалося знання справи, яке може бути лише в людини, яка добре тямить у людській анатомії.

– Вони мертві! Боже правий!

Погляд дівчини перемістився на Форда й вона скрикнула:

– А це що, твій колишній?! Це він зробив?!

– Можеш не дякувати, Джил, – з іронією відповів Форд.

Услід за дівчиною у приміщення ввійшов скуйовджений Сай.

– Хтось мені пояснить, що тут відбувається?! – вигукнув він, окидаючи ошелешеним поглядом сліди побоїща.

Форд помітив, що Саша не реагує на репліки інших учасників цієї сцени та продовжує свердлити його поглядом. Він мовив, звертаючись, судячи з напрямку його погляду, головним чином до Купера:

– Так сталося, що є людина, яка знає про ситуацію, в яку ви втрапили, й хоче допомогти.

– Можна конкретніше?! – вимогливо запитала Саша. Вона намагалася перевести центр цієї розмови на себе, позаяк нещасний Домінік саме силкувався онімілими руками натягнути на себе штани.