Глава 4: Одкровення чи безумство

Спальні райони Паксе, провінція Тямпасак, Лаос.

10 червня 2120 року. 21:45 за місцевим часом (14:45 за Гринвічем).

Її очі з недовірою звузилися.

– Що це ти маєш на увазі?

«Тепер вона підозрює старече слабоумство» – здогадався Купер.

– Кілька днів тому станція «Ехо-12» отримала від нього сигнал. Я не збожеволів, Сашо. Це сталося 8-го червня цього року, біля 7 ранку за Гринвічем, через 28 років, 2 місяці й 18 днів після останнього отриманого до цієї миті повідомлення.

Він дав їй кілька секунд, аби перетравити інформацію.

– Як таке могло бути? Така затримка в передачі повідомлення?! Якась хвильова аномалія?!

– Не було ніякої аномалії. Повідомлення доставлялося зі звичайною швидкістю.

Саша більше не намагалася ставити питання – лише слухала.

– В повідомленні пояснили затримку. Як ми і припускали, орієнтовно в 86-му корабель зіткнувся з невідомими космічним об’єктом і отримав серйозні пошкодження. Однак вони не виявилися критичними, як ми вважали, й не призвели до руйнування корабля. Він досяг цілі у 2105-му. Десь через три світлових роки він спромігся передати нам повідомлення.

Купер витримав паузу й повідомив:

– Там дійсно є екзопланета. Як ми й допускали.

– Життєпридатність?! – випалила Саша, затамувавши подих.

– Перевищила найоптимістичніші прогнози.

– Матінко Божа! Там є вода?

– Так, – усміхнувся Купер.

– А-атмосфера? – від хвилювання Саша почала затинатись.

– Так. 29,5% кисню. 65% азоту.

– Цього не може бути! Не може! – запротестувала Тернер. – Отже, ти хочеш сказати, що планета потенційно життєпридатна?! Там може існувати життя, подібне земному?!

Втішений її реакцією, старий заперечив:

– Життя не може існувати там, Сашо. Воно там існує, моя дівчинко. Флора, фауна, мікроорганізми – в величезній кількості та неймовірному розмаїтті. Ця планета… вона… вона просто неймовірна. Казкова. Це навіть не те, що ми шукали. Навіть не те, про що мріяли, коли замислювали проект «Піонер». Це більше. Набагато. Це настільки неймовірно, що… я навіть не знаю, чи була в людській історії бодай одна мить, порівнювана з цією. Чи може тут бути збіг. Чи могло нам аж так пощастити.

Тернер підійшла до вікна і якийсь час просто витріщалася на небо. Цього вечора в Паксе не було видно зірок – місто було вже доволі велике, щоб над ним міг висіти смог. Та Саша знала, що вони там, – ті самі міріади небесних світил, на які вона захоплено дивилася мало не з пелюшок. Про які мріяла, які бачила у снах. Вона силкувалась уявити, чи може це бути правдою – що там, у темних глибинах космосу, прихований світ, схожий на той, в якому вона живе.

Купер не переривав її – він уже знав із власного досвіду, що потрібен час на прийняття такої новини.

– Домініку, ти впевнений? Звідки ти це знаєш? – Саша врешті рвучко повернулася й почала вимогливо запитувати.

– Мені сказала Моніка.

– Моніка Мейєр?! З правління «Оріона»?!

– Я волію згадувати про неї як про свою дуже давню й дуже близьку подругу, а не працівницю цієї корпорації-монстра.

– Я не розумію. Але ж якщо все так, як ти кажеш, – чому про це досі не сурмлять усі новини?! Вони нікому не розповіли?! – насупилася Саша.

– Моніка вважає, що вони триматимуть це в таємниці стільки, скільки зможуть, – від конкурентів, урядів, навіть від власних акціонерів. Вони міркують не так, як ми з тобою, Сашо. Для них наш світ – це велика гра в монополію. Допоки лише вони відають про це неймовірне відкриття – у них перевага над рештою світу. Перед ними постала перспектива здобути колосальні ресурси й немислиму владу. Усяк корпоративний ділок без вагань продав би душу й рідну матір за той шанс, що зараз мають вони.

– Але ж!.. А як же?!. – Саша змовкла на мить, відчувши, що наближається до розгадки: Чекай-но! Ну звісно! Вони знову хочуть найняти тебе, так?! «Оріон»?! Хочуть, щоб ти допоміг їм з усім цим розібратись?! Тому й доручили Моніці вийти на тебе! Я вгадала?!

– Можливо, вони й хотітимуть цього. Це навіть дуже ймовірно, я б сказав, з огляду на деякі… кхм-кхм… обставини, – визнав Купер. – Та поки Моніка повідомила мені це як старому другу, конфіденційно. Вважає, що я маю право знати. А ще вона побоювалася, що бажання її роботодавців отримати від мене певну інформацію, у світлі цих подій, виявиться… скажімо так – надто наполегливим.

– Про що ти кажеш, Доме? – не зрозуміла Саша.

«Це найскладніший етап» – подумав Домінік і придушив тяжкий вдих.

– Ти ж пам’ятаєш усі ці скандали з так званою моєю «крадіжкою» інтелектуальної власності?

– Авжеж, пам’ятаю.

Після скандального звільнення «Оріон» діймав Купера роками. Вони задіяли всі зв’язки, аби ФБР завело на нього справу й оголосило в міжнародний розшук. Його переслідували численними судовими позовами по всім світі. Цькували в медіа та соціальних мережах. Намагались очорнити в науковій спільноті, аби тільки позбавити наукових звань та нагород. Не давали йому спати ночами дзвінками з погрозами. Якоїсь миті він страшився, що його викрадуть. Однак зрештою в «Оріоні» втомилися платити юристам, приватним детективам, колекторам та підкупним репортерам. Вони прагматично виснували, що все пов'язане з «Піонером» уже не є цінністю.