Глава 2: Таємничий незнайомець

Бар «Рандеву». Паксе, провінція Тямпасак, Лаос.

10 червня 2120 року. 19:55 за місцевим часом (12:55 за Гринвічем).

Саша ніколи не бувала в цьому барі. Якщо виникало бажання перехилити чарочку-другу, вона зазвичай обирала «Дорогу 60» – шумну веселу місцину, де збирались переважно байкери. Одначе там її надто добре знали, аби влаштовувати побачення.

У «Рандеву» було не те щоб затишно, та, принаймні, не надто людно, а музика грала неголосно. Це місце розташувалось на даху висотки, без вивісок унизу, тож випадкові люди з вулиці сюди не забрідали. Окинувши поглядом приміщення, Саша впевнилась, що тут не засіла ніяка шумна компанія – лише пари чи невеликі групи, що їм кортіло побути у спокійній обстановці.

Сай органічно вписувався в те місце – загадковий незнайомець, чий відкритий цифровий профайл видавався настільки порожнім, наче його створили вчора. І це у часи, коли більшість молоді робила значну частину особистих даних, від імен і днів народження до всіляких персональних рейтингів, видимою через доповнену реальність навіть для незнайомців на вулиці.

Вони зустрілися вчора на мотоперегонах – черговому напівлегальному нічному гран-прі, де Саша зі своєю «ракетою» вже стала легендою. Він був заїжджим «гастролером». Виступав уперше. Проте їздив майстерно. Відчувалися не лише рефлекси, посилені нейроядром анітрохи не слабше за її «Масо», а і справжній талант. Вона випередила його на лічені миті, після дуже жорсткої боротьби на фініші.

Тернер добре запам’ятала момент, коли озирнулась й побачила, як мотоцикліст, що дістався фінішу другим, розлючено зриває чорно-синій шолом та з прикрістю жбурляє на асфальт. Звичайний прояв емоцій того, хто програв. Та відчувалося дещо більше, аніж спортивний азарт. «Хлопак явно розраховував на виграш» – здогадалась вона.

Суперник виявився молодим чоловіком, на вигляд десь її ровесником. Азієць, в якому було, судячи з відтінку його шкіри та розрізу очей, не менш за чверть, а може й половина європейської крові. Личко, зрештою, вийшло цікавеньке.

– Ти здуріла?! Ми обидва могли гигнути, коли ти підрізала мене на фініші! – заверещав він гнівно, рішуче ступаючи в її бік.

– Якщо так страхаєшся ризику – тобі краще брати участь у шахових турнірах, – відповіла вона з іронією, знімаючи шолом, та підморгнула.

Як і завжди, звук її голосу та вираз її обличчя рвучко розвернули хід перепалки та розгубили хлопця. Навіть у столітті стійкої гендерної рівності чоловіки буває раптово змінюються, коли дізнаються, що їх обскакало на фініші дівчисько, а не інший такий самий чолов’яга.

 – Ти круто ганяєш, – нарешті мовив він, похмурнівши. – Та занадто відчайдушно.

– Я би прийняла твою пораду, як мені їздити, якби ти прийшов переді мною, – парирувала вона рішуче. – А так, якщо хочеш, можу поділитись парочкою своїх.

Він зостався похмурим, проте іскорка в його очах та порух краєчками губ підказали, що її відповідь прийшлася хлопцю до душі. Непомітно, обмін уїдливими репліками між самовдоволеним переможцем і роздратованим суперником затягнувся дещо довше, ніж зазвичай як для таких пікірувань, і привів до місця, де вже почав здаватись на флірт.

Таке бувало й раніше, й вона не надавала цьому значення. Всі мотогонщики, попри стать, були адреналіновими маніяками. У хвилини збудження в них вирувала непоборна пристрасть. З цього виру бувало виринала на поверхню потужна сексуальність. Однак такі спонтанні тваринні пориви не вартували того, щоб бездумно слідувати їм – це вона давно засвоїла.

Та щось змусило її сприйняти пропозицію Сая «зустрітись якось ввечері» серйозніше, ніж вона ставилась до багатьох схожих пропозицій раніше. Можливо, це через те, що Сай не скидався на типового самовдоволеного альфа-самця, з якого хвилями виплескується тестостерон. Їй важко уявлялось, як опісля він сидить посеред галасливої компанії в барі та, заливаючись пивом, хвалиться, як «вклав цю гарячу ціпоньку». Він видавався людиною замкнутою, відчуженою. Здавалося, що йому довелось подолати певний психологічний бар’єр, щоб заговорити з нею, – і не через хлоп’ячу боязкість, а з якоїсь іншої причини.

Потягуючи коктейль (вони в «Рандеву» виявилися доволі міцними) та розглядаючи співрозмовника, Саша роздумувала, як і чому вона опинилася тут в компанії цієї людини.

На перший погляд це був не її типаж. Їй завжди подобались чоловіки дещо старші за неї, високі, міцні та підкачані, а Сай був щонайбільше її ровесником, доволі худорлявим для свого середнього зросту. Підтягнутий, зовсім не чахлик, проте статурою схожий більше на акробата, ніж на атлета. Обличчя вельми екзотичне та гарненьке – хоч бери й роби амбасадором якогось модного бренду парфумів чи одягу. Яскраві виразні блакитні очі, гладенько поголені щоки та підборіддя, пряме чорне волосся з вистриженими скронями та довгим, зачесаним на бік, анімешним чубчиком. Було в його рисах щось пафосно-трагічне, що личило б патетичному японського епосу.

– Знаєш, – перервав він довге мовчання, уважно її розглядаючи. – Коли я напустився на тебе через епізод на треку – я був несправедливим. Ти мене зробила. А я просто не міг змиритися з поразкою.

– Та я так і зрозуміла, – мов і не було нічого відповіла Саша.

«Ти ж не думав, хлопче, що я зараз покаюся й визнаю, що виробляла на фініші надміру небезпечні фортелі?» – спитав учорашнього суперника її глузливий погляд.