Станція космічного зв’язку «Ехо-12». Гори Кордильєри. Південна Америка.
8 червня 2120 року. 02:00 за місцевим часом (07:00 за Гринвічем).
Застарілу станцію зв’язку, загублену серед піків Кордельєрів, вже понад двадцять років не використовували в серйозних проєктах. Лише зрідка вона отримувала вхідні повідомлення. На станції не було ані душі, якщо не вважати «душею» штучний інтелект комп’ютера. Він одноосібно владарював у залізобетонних бункерах, що зовні поросли лишайником, та керував гігантськими радіолокаторами. Надчутливі антени силкувалися вловити щось із глибин космосу.
ШІ спрацював холоднокровно, як властиво машині – опрацював, ідентифікував і передав сигнал далі за призначенням. Техногенний розум був здатен миттєво здійснювати математичні розрахунки, що на них людині знадобилися б роки. Та оцінити важливість повідомлення, зрозумілу й малій дитині, йому було несила.
Північно-Східна Земля, архіпелаг Шпіцберген, Північний льодовитий океан.
8 червня 2120 року. 09:00 за місцевим часом (07:00 за Гринвічем).
Дата-центром – величезним господарством із сотень надпотужних серверів, захованих у бункері серед льодовиків Шпіцбергена – «завідував» сучасніший ШІ. Він спромігся правильно класифікувати важливість отриманого повідомлення. Під опікою цієї програми перебували незліченні ексабайти інформації, тож вона мала більшу свободу дій. Замість того, щоб обійтися з повідомленням за загальним алгоритмом для старих закритих проектів, ШІ присвоїв йому найвищий рівень пріоритету та секретності.
Це означало, що декілька високопосадовців, які ухвалюють важливі рішення (чи, принаймні, затверджують рішення, запропоновані ШІ), отримають повідомлення негайно, де б вони не перебували та на який режим комунікації не налаштували би свої засоби зв’язку.
Захищене нейрокомунікаційне середовище.
8 червня 2120 року. 07:30 за Гринвічем.
Лише один із восьми працівників корпорації з найвищим рівнем допуску перебував у цей час на своєму робочому місці – у центральному офісі корпорації «Оріон» у Нью-Йорку, США. Годинник відбив 2:30 по півночі. Кабінет працівника розташувався на 232-му надземному поверсі велетенського офісного центру «Вежа Вічності», у штаб-квартирі технологічного гіганта. «Оріон» посідав почесне місце в пантеоні сучасних мегакорпорацій: сьоме місце у світі за кількістю працівників (понад мільйон людей по всьому світу); п'яте місце – за прибутком; четверте – за вартістю активів та ринковою ціною акцій.
Інші семеро посвячених перебували на той момент у різних куточках Земної кулі. Попри це, знадобилось лише півгодини, аби організувати нейрокомунікаційну конференцію. У топ-менеджерів «Оріона» робочий день не закінчувався ніколи. Вони також цінували свій час і турбувалися про захист корпоративних таємниць. Тому вони віддавали перевагу прямій нейрокомунікації іншим способам зв'язку, за винятком тих рідкісних випадків, коли дійсно був потрібен візуальний контакт зі співрозмовником.
Спілкування в нейросередовищі різнилося з іншими формами комунікації, що винайшли люди. Невидимі тонкі нитки злучали між собою нейромережі людей, а через них – їхню свідомість. Через складність і ціну для більшості населення планети ця технологія поки що залишалася недоступною. Та ці люди до «більшості» не належали.
Вони не бачили одне одного й не чули у традиційному розумінні цих слів. У нейросередовищі не було ані жестів, ані міміки, ані звичайних інтонацій і напівтонів. Кожен лише передавав іншим думки й визначав, як умів, їхню форму та емоційне забарвлення.
– Наскільки ми можемо бути певні, що це не помилка? – уважно вивчивши повідомлення у викладі ШІ, поцікавився голова корпорації, президент холдингової компанії «Оріон Інк.».
– Імовірність того, що повідомлення є справжнім і його джерелом справді є «Піонер» – 99,98% із округленням до сотих часток відсотка, – відрапортував ШІ.
– Плани дій уже змодельовані? – запитав керівник «Оріон Ейр енд Спейс», підрозділу, що відповідає за авіакосмічний напрямок бізнесу.
Основний і кілька альтернативних планів були змодельовані до найдрібніших деталей – квантовому комп'ютеру знадобилися для цього лічені частки секунди. Керівникам корпорації вистачало розуму й досвіду не вдавати з себе розумніших за ШІ – вони лише висловили згоду з основним планом, розробленим комп'ютером.
– Можливо, слід скликати наглядову раду? – запропонував віце-президент холдингу з питань розвитку.
Він був єдиним у правлінні прихильником вольових рішень і не полюбляв одразу погоджуватися зі штучним інтелектом.
– Це підніме наші акції до небес, – виправдав свою пропозицію він.
– Навіть не думайте про це! – втрутився віце-президент з питань безпеки. – Насамперед треба потурбуватись, аби зберегти це в таємниці. Ніхто, окрім нас вісьмох, не повинен про це знати, допоки ми не визначимося, що робити далі. Ризики зависокі.
– Згоден, – вирішив президент корпорації. – До завтра в мене має бути щонайбільше даних і щонайширша аналітика.
– Якщо нам потрібна аналітика – нам потрібні мізки, – зауважила віце-президент «Оріон Ейр енд Спейс», яка відповідала за науково-дослідні проєкти. – Потужні мізки.