Глава 21

Тесалія втомлено опустилася на м'яку кушетку біля вікна. Вона звикла до сильних магічних навантажень і її власний резерв не вичерпався, проте робота з родовим прокляттям вимагала граничної концентрації. Кожен із домочадців бачив, наскільки виснажливою була ця процедура і що відьма викладалася на повну, не шкодуючи сил заради їхнього порятунку.

- Відпочинь трохи, люба, - з трепетом промовила стара герцогиня Віола, підходячи ближче. Вона сильно хвилювалася, її пальці стискали мереживне віяло, а в очах читався страх перед невідомим. Проте бажання позбутися постійної слабкості в тілі, яка мучила її роками, було куди сильнішим.

- Все в порядку, герцогине, - посміхнулася Тесс, випроставшись і зробивши глибокий вдих. – Ваша черга. Сідайте.

Герцогиня слухняно сіла на стілець навпроти. Тесалія знову стиснула в долоні масивний кристал-накопичувач і подивилась на жінку. Аура Віоли була оплетена густим, темним павутинням сплутаної нечисті, яка скупчилася переважно навколо голови та грудей, викликаючи постійну мігрень, важкість у грудях та безпричинну тугу.

Тесс зосередилась і випустила магію. Повітря у вітальні знову стало наелектризованим, а тіні по кутках ожили, затанцювавши по кімнаті. Знову рознісся навколо тихий відьомський шепіт, а потік темного вогню спалахнув прямо в центрі паразитичного скупчення. Чорне павутиння зашипіло, викручуючись і спалахуючи іскрами під нищівним поштовхом відьомської сили. Тесалія плавно й впевнено згрібала залишки нечисті, випалюючи її до останньої крихти.

Щойно останній темний згусток розвіявся в повітрі, герцогиня Віола широкими грудьми вдихнула повітря. Очі літньої леді округлилися, а на щоках з'явився здоровий рум'янець. Їй миттєво стало легше дихати, важка завіса, що роками давила на свідомість, розвіялася, а на зміну тузі прийшло забуте відчуття бадьорості й радості життя.

- О, боги... – прошепотіла герцогиня, хапаючись за груди й відчуваючи, як у венах знову вирує енергія. Вона лише зараз зрозуміла, наскільки сильно її пригнічувала ця потойбічна мерзота. – Наче камінь з душі впав...

У цей час лорд Алекс, затиснутий у своєму візку, мовчки спостерігав за всім, що відбувалося. Він на власні очі бачив, як відьма допомагає його родині, але визнавати це явно не збирався. У його душі вирувало роздратування: чому вона допомагає всім, крім нього, та ще й насміхається з його недуга? Чому вимагає за свої послуги шлюб, а не гроші та підтримку, як від інших членів сім’ї?! Та й що з нього взяти, він навіть титула не мав…

Нахабна, продумана авантюристка!..

Тим часом Тесс уважно оглянула ауру старої герцогині й помітила важливу деталь: чорний слиз не з’являвся знову, як це було у випадку з Таєю та Рітом.

- Прокляття зав’язане на крові лише чоловічій лінії, - винесла вердикт Тесалія. – До вас, Ваша Світлість, лише вчепилася паразитична нечисть, яку сюди притягнуло ззовні, а не саме родове прокляття.

- Притягнуло? – нахмурився Алекс, спираючись на підлокітники візка й підозріло глянувши на дівчину.

- Так, - відповіла Тесс, надягаючи на шию Віоли захисний амулет із чорним турмаліном. – Інакше як пояснити таке аномальне скупчення різних видів потойбічної мерзоти в одному маєтку? На вас діє цілий букет з порч, паразитів і родинних проклять.

- Тобто ця зараза буде сюди повзти знову й знову, навіть коли ти повністю очистиш дім? – процідив Алекс, міцно стиснувши зуби.

- Якщо не знайти й не знищити джерело, яке їх сюди вабить, то так – з часом тут знову з'являтимуться потойбічні істоти, - спокійно й розважливо пояснила відьма.

- Чому вони тут збираються? Що їх приваблює? – схвильовано запитав герцог Ворон, виступаючи вперед із похмурим виразом обличчя.

- Це нам ще належить вияснити, - відповіла Тесс, не ховаючи майже виснажений накопичувач і піднімаючи очі на главу роду. – А поки що... Ваша черга, Ваша Світлість?..

Герцог Вільт мовчки кивнув і зробив крок уперед. Його обличчя було зосередженим, але в очах читалася рішучість.

- Я готовий, Тесс, - мовив він, стаючи перед відьмою.

Тесалія підняла кристал, у якому все ще жевріли останні багряно-фіолетові іскри магії, проте для глави роду цього могло не вистачити – на ньому родове прокляття висіло найважчим, віковим тягарем. Тесс дістала з ритуального мішечка шматочок спеціальної чорної крейди й, не гаючи часу, прямо на розкішному паркеті швидко накреслила пентаграму.

- Станьте ось сюди, на край променя, - наказала вона герцогу, а сама зробила крок у центр геометричного візерунка.

Щойно Ворон ступив на вказане місце, нечисть, яка роками сиділа на його спині, вчепившись гострими кігтями прямо в хребет та лопатки, відчула смертельну загрозу. Паразит засмикався, люто впиваючись глибоко в тіло чоловіка. Потрійний біль пронизав спину герцога, його обличчя зблідло, а на лобі виступив холодний піт.

- Не смикайтесь! Потерпіть, Ваша Світлість, - суворо, але зібрано зауважила відьма. – Воно відчуло кінець і намагається втриматися.

Тесалія заплющила очі й повернула руки долонями доверху. З її вуст полилися слова древніх заклинань майже забутої мови, затанцювали, витягуючись до стелі, неприродно довгі тіні, і полилась магія.

Яскравий потік чистої сили вдарив прямо в спину герцога. Нечисть огидно й проникливо завищала, викручуючись і розпадаючись на чорні пластівці попелу прямо в повітрі. Ворон міцно стиснув зуби, стримуючи стогін, поки відьомський вогонь випалював гнилі корені прокляття з його аури.

- Тінь, ще один амулет! Швидше! — вигукнула Тесс, клацаючи пальцями.

Фамільяр, що чекав на поготові, миттєво зник в тіні і так же швидко повернувся та підбіг до хазяйки. Тесалія схопила амулет і єдиним точним рухом застебнула його на шиї Ворона, перекриваючи родовому каналу можливість відновити паразита.

Вогонь згас. Тіні повільно повернулися на свої місця, а магічна пентаграма на підлозі розвіялася сірим пилом.

Герцог Ворон обережно випростався. Вперше за багато років його спина не боліла, тупа, виснажлива важкість між лопатками зникла, а дихати стало незрівнянно легко. Він розправив плечі, зробив глибокий вдих і здивовано подивився на власні руки – рухи стали вільними та пластичними.