Глава 20

Повернення до маєтку Вільтів було швидким та спокійним. Карета зупинилася біля високого ганку, і лакей одразу кинувся допомагати леді з численними пакунками та коробками.

Щойно Тесалія переступила поріг холу, її зустріла істота, яка тепер мало нагадувала звичайного кота. Лапуся, добре відгодований темною магією та емоційними паразитами, виріс ще більше – тепер цей велетенський звір розміром із гарного лісового ведмедя ліниво простягався прямо на мармуровій підлозі.

- Ну що, моє пухнасте щастя, - посміхнулася Тесс, почухавши лева за масивним вухом. – Всіх шиксів у домі передушив? Чи хтось ще залишився на закуску?

Лапуся задоволено, ствердно мявкнув басом, від чого кришталеві підвіски на люстрі в холі тихо задзвеніли, і ліниво перевернувся на інший бік.

Тінь, яка поважно сиділа на перилах широких сходів, лише коротко скосила очі на лева і демонстративно закотила їх.

- Звісно, передушив, у нього скоро живіт по паркету волочитися буде, - пробурчала Тінь, спускаючись до хазяйки. – Але в домі все відносно спокійно. У герцогині Алісії взагалі справи йдуть чудово – магія в ній упевнено вкорінюється, вона одужує. Цілитель сьогодні світився від гордості за свій талант. А от щодо всіх інших членів цієї славної родини... тут роботи непочатий край. У кожного своя «радість» на плечах сидить.

Тесалія прислухалася до фамільяра й легенько поплескала по важкому оксамитовому мішечку на поясі, де побрязкували щойно куплені накопичувачі та амулети.

- Нічого, - посміхнулася відьма у відповідь. – Тепер, коли у нас є з чим працювати, справа піде набагато швидше й веселіше.

Піднявшись до своєї кімнати, Тесс вирішила трохи відпочити після насиченої поїздки. Вона підійшла до гардероба й із приємним здивуванням виявила, що її улюблена смарагдова сукня вже випрана, випрасувана й охайно висить на плічках. Але найцікавішим було те, що поруч із нею висіло ще кілька вишуканих повсякденних суконь із гарної тканини темно-вишневого та сріблясто-сірого відтінків.

- А це що за поповнення? – запитала Тесс у покоївки, яка саме розставляла у вазах свіжі квіти.

Молода дівчина щиро, тепло посміхнулася відьмі і вклонилася:

- Це її Світлість герцогиня Алісія наказала дістати зі своїх запасів, леді! Вона сказала, що поки ваші нові сукні від модистки доставлять, час пройде, тож щоб було у чому ходити, віддала свої. Вона дуже хотіла зробити вам приємне.

Тесс посміхнулася. Така турбота була щирою і милою. Вона перевдяглася в одну з подарованих суконь – глибокого вишневого кольору, що ідеально підкреслювала її поставу, і зачепила на пояс новий темний амулет. А коли настав час вечері, впевнено спустилася до їдальні.

За столом панувала піднесена атмосфера. Усі присутні – від старої герцогині до дітей – сиділи в передчутті великих справ. Ворон дивився на відьму з надією, Алісія – із глибокою вдячністю. І лише одна людина псувала цю ідилію.

Лорд Алекс сидів у своєму візку, спершись підборіддям на зчеплені в замок пальці, і знову незадоволено бурчав, фиркаючи при кожній появі слуг.

- Доброго вечора всім, - легко привіталася Тесс, сідаючи на своє місце. Вона одразу повернулася до Алісії й м'яко додала: - Леді Алісіє, щиро дякую вам за подарунок. Сукні чудові і припали мені до душі.

- Це найменше, чим наразі я можу вам подякувати, Тесс, - ніжно відповіла герцогиня.

- О так, давайте всі разом поаплодуємо нашій рятівниці, - раптом цинічно перебив її Алекс, процідивши слова крізь зуби. – Яка зворушлива сцена. Практично родинне єднання. Тільки от мені цікаво, леді Тесс, ці всі фокуси ви планували нам показати ще до того, як вас неймовірно вдало знайшов на дорозі мій брат? Це все запланований спектакль? Ви з самого початку збирались витрачати гроші нашої матері в лавках?

Герцог Ворон суворо глянув на брата:

- Алексе, візьми себе в руки!

Але Тесалія лише солодко посміхнулася. Вона відкинулася на стільці і дивилася на Алекса так, ніби перед нею було дуже кумедне, вередливе дитя.

- Чи знала я про ваше існування до моменту, коли побачила герцога і всю сім’ю? Ні, уявлення не мала. Але ваша сім’я мені допомогла, а я не хочу залишатись у боргу. Що до вас, лорде Алекс, ви певно ображаєтесь, що я не біжу стрімголов, щоб вам допомогти, не реагую на ваші капризи та маніпуляції та не бавлюсь з вами, як малим, розпещеним малям, яким ви встигли стати за роки хвороби, та не хвилюйтесь, своє слово я стримаю. – дратуючи його своїм абсолютним спокоєм, відповіла відьма. – Чи це ви так сильно вимагаєте моєї уваги?

- Що?! Я – дитя?! Та я правди вимагаю! – відрізав Алекс, свердлячи її темним поглядом і намагаючись вколоти болючіше. – Ви з'явилися з нізвідки, обвели мого брата навкола пальця, зачарували матір... Але мене ви не проведете. Я бачу вас наскрізь. Ви звичайна аферистка з кількома магічними трюками в кишені, яка шукає дурнів із грошима! Завтра ви скажете, що для мого зцілення потрібна половина нашого статку, чи не так? Ну ж бо, викрийте свою брехню самі!

У їдальні запанувала тиша. Ворон уже збирався підвестися, але Тесс підняла витончений пальчик, зупиняючи герцога.

Вона тихо розсміялася, відверто потішаючись із нападок лорда.

- Ох, яка пристрасть! – хихикнула відьма, грайливо примружившись. – Лорде Алекс, якби ви з такою ж енергією розминали свої ноги, то вже давно бігали б по дому. Але якщо вам так кортить дізнатися правду... то я задовольню це бажання коли прийде час… точніше, коли ви самі того захочете. Мої умови ви знаєте.  

Тесалія нахилилася трохи вперед, нагадуючи чоловіку про угоду, яку йому пропонувала, і очі її на мить спалахнули загрозливим золотавим вогнем:

- І повірте, мій любий скептику, коли я витягну те нечистиве створіння, що пожирає вас із середини та затуманює розум злістю, ви змінете свою думку про мене і жити вам стане набагато легше та приємніше. А поки що... їжте юшку. Вона сьогодні надзвичайно вдалася.

Алекс аж рота відкрив від такої нахабної відвертості, а його обличчя залилося фарбою роздратування, але відповісти він нічого не зміг – Тесс уже з милою посмішкою спокійно повернулася до старої герцогині, обговорюючи деталі вечірнього ритуалу.