1. Руслан. Ще одна погана дівчинка для поганого хлопчика.

Поцілунок, ще один, ще один. Сховати руки під кофтинку, погріти об дівоче тіло. В проміжках між поцілунками кайфувати від її важкого дихання і ледь чутних стогонів. Ще одна погана дівчинка для поганого хлопчика.

— Рус... — шепоче вона, відкриваючи переді мною свою спокусливу шийку.

— Тсс, — шепочу кудись їй в шию, а руки продовжують жити своїм життям і гуляти всіми вигинами її тіла.

Ми в роздягальні, але фізри зараз нема, і тут порожньо. Я притискаю її до шафок, її спина зустрічається з холодним металом. 

— Будь ласка, швидше, — продовжує шепотіти вона. — Торкнись мене...

Ну що ж, змушувати даму чекати не в моєму стилі, тож мої руки опускаються нижче. Вона видає стогін і закушує нижню губу. Я вже жалкую, що вирішив подражнити її прямо тут, однак і зупинитись вже не можу. Хіба ми живемо для того, щоб зупинятись? Кохання — це ілюзія, а от бажання —точно ні. 

Коли я знов цілую її в губи, ми чуємо, як двері відчиняються.

Я одразу ж відстороняюсь від неї, усміхаюсь і показую знак «Тсс», тягнучи її за собою в підсобку. 

Дана притискається до мене і перелякано зазирає в очі. А за дверима тим часом ходять двоє.

— Вони точно пішли сюди! — каже один з них, Енді, наш одногрупник.

— Енді, ти витратив мій час, — а це вже Дем, мій суперник буквально в усьому.

— Я точно їх бачив! Його і твою ту, Аню, чи як її, — каже Енді.

— Дану, — хмикає Дем. — Але до дідька, їх тут нема, а ми приперлись сюди, як ідіоти. І все через тебе. Ходімо... — після цього ми чуємо кроки, що віддаляються, а потім і грюпання дверей.

— Ну що ж, можна і продовжити, — кажу я до Дани, і вже збираюсь знов поцілувати її, коли двері до підсобки різко відчиняються.

Дем дивиться зі злістю, а мене це, само собою, веселить.

— Деме, я... Пробач, не знаю, що на мене найшло! — лепече Данка, відштовхуючи мене від себе.

Я ж облизую губи.

— Хеллоу, май френдз, — усміхаюсь Дему.

— Рус! — Дем сходу замахується в мене кулаком, але я ухиляюсь.

— Демʼяне, Руслане, будь ласка, не бийтесь за мене! — істерично кричить Данка.

Але при цьому аж світиться, коза драна...

— Ану йди сюди, Рус! — реве Дем, знов нападаючи, але я знов ухиляюсь.

Фізуха в мене що треба, слава Богу. Так, спортивна стипендія — це вам не хухри-мухри!

— У нього змагання за місяць, якщо щось станеться... — в розмову вступає Енді.

— Та мені якось фіолетово! — кричить Дем. 

— Я в цьому участь не братиму! — заявляє Андрюха. — Дано, ходімо звідси, доки нас не побачили!

— Деме! — знов ниє Данка. — Будь ласка, не кидайся на Руса, він хороший!

— Ти ще й захищаєш його? — реве той, обертаючись до Данки.

Та починає щось щебетати, а Дем насуплено слухає....

Я ж лише усміхаюсь.

У цих двох ще та історія: батьки сватали їх з дитинства, а вони проти цього завжди бунтували. Але коли хтось починав мутити з Данкою, Дему завжди зносило дах. А я... Ну добре, чого гріха таїти, мені подобалось дивитись, як він біситься. Бо я так само тусив з цими двома мало не з пелюшок. От тільки ми домовились, що в універі про це нікому знати не треба, бо наші батьки — бізнесмени, і чутки нам не потрібні...

— Енді, виведи Дану, — командує Дем.

Енді киває. Данка хоче заперечити, однак одного погляду Дема вистачає, щоб змусити її замовкнути.

— Деме, тобі ще не набридли ці змагання? — кажу поблажливо вже тоді, коли ми залишаємось вдвох.

— А тобі не набридло, що всі люблять тільки твою популярність і бабло? Ти — пацан на одну ніч, розвага, майже шлюшка, — він дивиться на мене, очікуючи реакції.

— І це кажеш мені ти, братику? — усміхаюсь. — Та в універі кожна друга краля аж з трусів вистрибає, так хоче мене.

— Що і треба було довести. Ти — розвага на одну ніч. Навіть Данка мутить з тобою просто мені на зло, ти ж сам це розумієш, — він знизує плечима. — А так жодна нормальна дівчина не стала б з тобою зустрічатись, і тим паче, не закохалась би.

— Та я будь-яку в себе закохаю, — хмикаю я. — І точно раніше, ніж це зробиш ти. А Данка на тебе вже багато років не дивиться!

— Данка завжди буде моєю, — відповідає він. — Добре, давай побʼємося об заклад. Перша незнайомка, яку ми побачимо, і стане нашою ціллю. Хто закохає її в себе і вибʼє зізнання — переможе, що скажеш?

— Так, хай це буде незіпсована і хороша дівчинка, — погоджуюсь я. — Тільки після того, як оберемо ціль, ніяких відмовок! — простягаю йому руку. 

— Домовились, — він потискає мою руку. — Приступаємо прямо зараз!

 Ми киваємо одне одному і виходимо з роздягальні, але в коридорі передбачувано нікого немає.

— Ну рано чи пізно когось зустрінемо, — усміхається Дем і йде далі.