Поезія Живої Хроніки

18. Очі, в яких світло

18. ОЧІ, В ЯКИХ СВІТЛО

Не карі вони, і не чорні,
А ті, в яких ніч розцвітає.
Де зорі не падають вічні,
Шепочуть: вона любить, й чекає…

Це очі не з тіла — з зізнання,
Що веде в мене самого.
Де я вже не я, а бажання —
Бути поруч. З ними в єднанні...

В них не важливий колір,
Там просто ллється світло.
Вони малюють інший вимір —
Тільки Її образ. Інше зникло.

Я йду до них, як до дому,
Де погляд — це зцілення.
Бо світло зорить у ньому,
Де відповідь — це мовчання...

— І коли я знову дивлюсь у ці очі, я не питаю, хто Вона.
Я знаю, що Вона є.
І що я — уже не сам.

Подобається

#543 в Різне
#45 в Поезія

Відредаговано: 10.09.2025