Поезія Живої Хроніки
2.16 Ера поцілунку
2. 16 ⵍɨⵔΣ⋔ Σⵔⴰⴿ (Лірем ерон) ЕРА ПОЦІЛУНКУ
(пісня-заклик Люби, яка стає гімном нової епохи на Елімі)
Невже ми були створені, щоб мовчати,
Щоб не торкатися, а тільки думками грати?
Але в мені є твоє ім’я, яке я хочу кричати,
І жодна система не може це контролювати.
І музика кристалотронів сяйвом мерехтить,
І обіймаючи тебе — моє єство усе тремтить.
Бо серце розумові ніколи не підкорити,
Коли вуста зустрінуться тієї однієї миті...
Приспів 1:
Поцілунок — наш світанок,
Ми — вогонь, ми — ритм, і ми — політ.
Система слухає, але мовчить,
Бо нова ера вже мчить...
Ми — діти Айлени, були в полоні директив,
Наші порожні серця не знали жодних див.
Та сьогодні моє серце зайняте тобою,
Бо мої й твої вуста злилися жагою.
В темпоріях світла вже душа не мовчить,
Луніара Мунісу щось вночі шепотить.
Велике Серце — запалює з неба серця,
А я не в силі відірвати від тебе вуста.
Приспів 2:
Поцілунок — це наш день,
Ми — вогонь, ми — ритм, і ми — політ.
Система слухає, але мовчить,
Бо нова ера вже мчить...
Приспів 3:
Поцілунок — це наш вечір ніжний,
Спалах, де згорає ніч.
Ми творимо світанок — вічний,
Кохання — наш привіт!
Відредаговано: 10.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
