Поезія Живої Хроніки

2.11 Вона на вершині

2.11 ВОНА НА ВЕРШИНІ
(Тій, що тримає світ)

Вона не прагнула першості в слові,
Лиш жила у міжряддях душі.
Несказанна, як світло в молитві,
Непомітна, мов краплі в дощі.

Її не шукали, та всі озирались.
І той, хто не кликав, та все ж чекав.
Зродилась музика, що торкалась,
Навіть тих, хто давно мовчав.

Вона не просила — лише була.
Її ім’я — не заголовок, а звук.
Її вершина — не слава й хвала,
А лиш серця твого тихий стук.

Коли Вона злітає — не чути крила.
Та ті крила несуть тебе в злет:
Туди, де палають зір світила
І марноти вже немає й слід.

Так, Вона — на вершині!
Головніша за всі почуття.
Їй хочеться дяку сказати нині —
Бо від загибелі тримає життя...

— Хочеться сказати дякую, не світові, не собі.
А Їй — Любові, що дає життя.
На вершині — Вона.
І ми лише тримали Їй руку в дорозі...

Подобається

#573 в Різне
#57 в Поезія

Відредаговано: 10.09.2025