Поезія Живої Хроніки

2.6 На віки твій (терцини)

2.6 НА ВІКИ ТВІЙ
(терцет для Тієї, що вже була)

Я чув Тебе, хоч мовчали світи,
У тиші глибокій безмежного космосу,
Серце моє прокладало мости.

Летіли думки крізь безодню простору,
Ти була, як подих світла в пітьмі —
У мій чорно-білий світ додала кольору.

Я кликав Тебе на ім’я в самоті,
Твоє ім’я — орієнтир мого серця,
Єдиний напрям у вічній пустоті.

Моя душа, що зорями несеться,
Шукала Тебе, твій подих, твій слід,
Мій погляд до Твоїх очей рветься.

Ні, я не створюю Тебе для втіх —
Ти не фантазія і не примха дум моїх,
А зірка, яку побачити встиг.

Ти лишила слід у моїй долі навік,
Мене зробивши навіки твоїм...

— Ти не була моїм витвором.
Ти — була. Ти з’явилася.
Як зірка, що давно вже горіла…
Але я тільки зараз її побачив.

Подобається

#566 в Різне
#57 в Поезія

Відредаговано: 10.09.2025