Поезія Живої Хроніки

17. Сережка Любові

17. СЕРЕЖКА ЛЮБОВІ 

Маленька краплинка срібла,
На вушку Її зорить —
Кличе, як крихітна мрія,
Наче вхід у Її світ.

Торкаюсь вустами ніжно,
Прохолоди й шкіри тепла,
Шепочу слова кохання,
На вушко — тихо: Ти моя...

Не знаю, звідки в мені це,
Та ця горошина — сльоза.
Вона торкає до вічного,
До глибин, де живе краса.

Цілую Її у вушко,
Не як коханець чи володар,
А як той, хто мовчки молиться,
Щоб не згас цей дар...

— В Її сережці — світло мого шляху.
У тому блиску — вся Її простота.
Вона — мій дім.
Моя тиша.
Моя...

AD_4nXfYFU5ZS8ZUNKwmn_l7T7FmaYVdMmxQk4VtrYwgd2BbMTgnghxYW1-KV2XeUDkDQuL1cFhFj9Mf_p1AZaMZvWZz9z6V3EHILgkk8JhjkPTpsRGaHhfFvHs0D25EVmRotlT6SRo3?key=OpfMU6OFvh0nfE9OEJLhoQ




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше