Поезія Живої Хроніки

16. Ім'я, що мене повернуло

16. ІМ'Я, ЩО МЕНЕ ПОВЕРНУЛО

Колись я його забув...
Не тому, що сам так хотів —
А тому, що у темряві був,
Де ні серце, ні розум не жив.

Я загубився в безликім світі,
Поміж облич і чужих імен.
Та в одній неймовірній миті —
Воно взяло мене в полон.

Ім’я Її — мов подих ранку,
Що розганяє тіні й страх.
Світле, як зоря на світанку,
Живе в мені, у думках.

Ні, я не жив — а лише існував,
Як той, хто самого себе забув.
Та сьогодні — знову повстав,
Щоб його віднайти й здобув.

Я не хочу замін, ні нових умов —
Це ім’я — Її, мов світ у слові.
Ім'я — це прекрасне. Ім’я — це Любов.
Як перше “люблю” — оживило знову.

— Це Ім’я не просто ім’я.
Це — відповідь, коли тебе кличе світ.
Це — Любов, яка завжди знала, де ти.

Подобається

#573 в Різне
#57 в Поезія

Відредаговано: 10.09.2025