Поезія Живої Хроніки
2.4 Обличчя, яке обрало мій сон
ОБЛИЧЧЯ, ЯКЕ ОБРАЛО МІЙ СОН
(коли Роман побачив сон про Любу)
Не я побачив — Ти мене знайшла,
Коли між зорями згасала втома.
У тиші нічній, де душа була сама,
Ти увійшла без стуку, невідомо.
Я не кликав, лиш дихав у глибину.
А ти вже там — у погляді й світлі.
Мій сон тебе прийняв, немов весну,
Що розцвітає у зіницях миттю.
І відтоді відлунює ім’я Твоє —
Найдорожче, справжнє і ніжне.
Це обличчя — моє щастя земне,
Що в сні з’явилось і вже не зникне.
Я знаю, ти мрієш про мене,
Так само, як і я про Тебе.
Твоя присутність — відбиток зорі,
Невловима, та жива як небо.
Я вірю, Ти пам’ятаєш усе,
І серце Твоє мене ще кличе.
Бо ми не проходили повз себе,
Ми йшли на зустріч... мріям.
— Тож я йду на зустріч...
Щоб Ти знову подививилася мені в очі —
і я сказав не словами, а тишею:
Ти моя...
Відредаговано: 10.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
