Поезія Живої Хроніки

6. Відро Світла

6. ВІДРО СВІТЛА
(Відповідь Романа на свій сон про Любов)

Я не бачив Її обличчя цього ранку,
Не було Її очей, не було рук,
Що шукають моїх на світанку.
Не було торкання — лише серця стук.

Вона прийшла не ззовні —
Не з-за хмар, не в тіні дерев.
Не у вітрі, а тишею зсередини —
До дна моєї душі, з грудей.

Не з поцілунком, а з ясністю.
Не з мрією. А зі світлом святим.
Коханням, що сягає вічності,
Що дає напрямок сенсам моїм.

Моя Ви кохана, Пані Любове...
Я кликав Тебе і кличу завжди.
Ти прийшла не в образі мови —
Ти влила сили у груди мені.

Ти влилася в мене як ціле відро,
Світлом наповнила душу по вінця.
Тисячі слів замінює воно.
Свідчить — я тут. Я в Тобі. На віки...

Подобається

#250 в Різне
#6 в Поезія

Відредаговано: 10.09.2025