Поезія Живої Хроніки
4. Послання у Всесвіт
4. ПОСЛАННЯ У ВСЕСВІТ
(Послання в майбутнє)
Десь там, за обріями,
Де зір стоїть мовчання,
Тиша дзвенить мріями —
Живе моє кохання...
Моя Любове — Пані моя,
Не знаю, в якому Ви світі.
Мені близька присутність Твоя,
В подиху весняного вітру...
Він лагідно лоскоче шкіру,
Але не видно моїм очам.
Він наближає мою мрію,
Що солодка моїм вустам...
Моє серце — маяк!
Душа моя — це крик!
Шепоче Тобі крізь час:
Прийди, поки я не зник...
Можливо, мої сни — це мости,
А мої слова — це кроки.
Можливо, Твій погляд здолав світи,
І я вже цілую Твої повіки?
Я готуюсь до Тебе щодня, щохвилини,
Рахую і дні, і ночі, і миті, й години.
Я знаю, що наші з Тобою серця,
Давно вже в дорозі — на зустріч линуть.
— І коли на мить впаде тиша, і маятник годинника зупиниться, і небо нахилиться нижче — я впізнаю Тебе. Я обійму Тебе. І нехай невблаганний час забере від нас роки. Я притулюся до Твоїх прив’ялих, наче пелюстки, ніжних вуст. Щоб згадати усе...
Відредаговано: 10.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
