Поезія мого життя

Зупинись

Життя мов холодна прірва,
Летить, і летить у низ.
Хочеш ковтнути повітря,
Вгору подивись, зупинись...
Бо там, де зриваються скелі,
Де вітер жене хмарну тінь,
Ще жевріє світло несміле 
Останній твій теплий вогонь.
Не слухай безодні спокуси,
Не вір у її глибину.
Візьми все у власні руки, 
Вони ще тримають весну.
І навіть коли вже несила,

І дихати важко, і йти, 
Поглянь: на горі, знов стежина,
Яка все ж веде до мети.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше