21. Тетяна

Це все жахливо. У мене калатає серце в горлі, руки ніяк не перестають тремтіти. Я давно не бачила стільки неприкритої агресії. І це все від Артема… 

Під ногами калюжа крові. Та і мій одяг в крові. Як я в такому вигляді прийду додому… 

Ігор стогне і просить, щоб йому викликали швидку. Артема забирає один з поліцейських до себе в машину. В той час, як нами займається інший. 

Приїздить “швидка” і Ігоря нарешті відтирають від крові, але він сіпається від кожної спроби запхати йому в носа тампони. 

— Болить! — шипить на фельдшера. 

— Зараз травматолог буде вам носа збирати, буде по-справжньому боляче, — каже фельдшер. — Такі пристойні люди з виду, а влаштували бійку, мов хулігани. 

— А це він влаштував! — тикає пальцем в машину поліції Ігор. — Не я! Псих якийсь! 

Коли Ігоря забирає швидка, я нарешті зітхаю з полегшенням. Можна було б подумати, що це я винна в тому, що сталося. Але  я так не думаю. Все, в чому я винна, це що не заблокувала Артема раніше. А піддалась на його вмовляння. Але ж я не знала, що він такий психований! 

І тепер мої проблеми ростуть, мов сніжний ком. За цю бійку Ігор ще буде вимагати з мене компенсацію. 

А все було доволі непогано. Він пообіцяв подумати, як мені допомогти з грошима, запросив повечеряти. Так, від нього були непристойні пропозиції. Але він не хапав мене і не… не намагався зачинити в підсобці ресторану як Артем! 

Це правда єдина чеснота Ігоря. Бо все інше — тупо спроба скористатися моїм важким становищем. Навіть я, засліплена гордістю і бажанням повернути Артему гроші, це розумію. 

Від першого ж дотику Ігоря до моєї руки мене ледве не знудило. Але формально він не винний. 

— Ви знайомі з нападником? — повертає мене в реальність поліцейський. 

— Так, — кажу я. — На жаль, так, це Артем Бойко, ми… зустрічалися. 

— А потерпілий? 

— Друг, — відповідаю коротко. Не пояснювати ж їм всю свою дурість. — Ми були в ресторані, Ігор підвіз мене додому, я вийшла з машини… І тут Артем накинувся на нього. 

— Він щось казав, що до вас приставали. Але я так розумію, ніяких дій проти вашої волі постраждалий не робив?

— Нічого такого, за що треба ламати ніс, — кажу я. — Я вийшла, він схопив мене за руку, щоб затримати, — чомусь мені здається, що моїх слів про те, що я “не готова” було б цілком достатньо, що Ігор на сьогодні відстав. 

— Зрозуміло, — киває коп. — Зараз підпишете свідчення і можете бути вільною. 

Він щось записує, я ж дивлюсь в машину, де сидить Артем. Той ніби відчуває, що я дивлюсь на нього, бо повертає голову і наші погляди зустрічаються. Він похмурий і ніби розчарований. 

Коп простягає мені папери. 

— Перечитайте, чи все правильно записано, — каже сухо. Але світло таке погане, та і перед очима у мене все пливе. 

— Я вам вірю, — кажу я і швидко підписую папери. — Що тепер буде з Артемом? 

— Покаже судово-медична експертиза, — відповідає поліцейський. — Треба знати ступінь ушкоджень потерпілого. І до речі… Якщо він вам докучає, ви можете написати про це заяву. 

— Це зайве, — кажу я. — Але дякую за підказку. 

— Хто вас жінок зрозуміє, — бурмоче він собі під носа, ховаючи папери  в теку. 

Я б написала ще мільйон заяв на Артема. Але його мама… Тільки зараз згадую про неї. Буде дуже погано, якщо вона дізнається про все, що сталося. Їй не можна нервувати. 

Коли Артема випускають з машини, він дивиться на мене:

— Я не очікував від тебе такого, Таню. Хотів, як краще. І що з цього вийшло? Невже тобі дійсно важливий той придурок?

***
Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =) 

Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора) 

Також чекаю на коментарі!

yoCXdJHd