27. Маркіян. Зустріч з одногрупницею

Я скучив за Нікою, хотілось швидше її побачити. А часу було дуже мало через підготовку до турніру і паралельно роботою. Все ж, кіберспорт давав мені престиж і певні гроші, відомість, але не основний мій заробіток. ІТ сфера додавала більше. 

Треба було підтягнути всі хвости, щоб все було як треба. Бо ж через те, що я тепер жив подвійним життям, часу у мене стало менше.

Раніше я був вічним трудоголіком і через це встигав дуже багато. Я весь свій час присвячував роботі. Але зараз я хотів бути з Нікою кожну можливу хвилину. 

Та і все ж знаходитись з нею поруч фізично було дуже хвилююче, більш хвилююче, ніж листування. 

Хоча, знову ж таки, коли я листувався з нею, я думав навпаки. Загалом, Ніка хоч так, хоч так повністю заволоділа моїми думками і серцем. 

Інтервʼю Ніки про мене розлетілось просто всюди. І от Ніка написала мені, як Маркіяну, якраз коли я збирався з нею на побачення, як Марк, ще одну цікаву новину.

“Привіт, у мене гарна новинка, мене запросили на телебачення в ранкову програму, щоб я розповіла про те, як мені взялося отримати твоє інтерв’ю. Прикольно, правда?”

Якби мені хтось інший таке заявив, я б заборонив. Ну точно б заборонив. Бо одна справа — надруковані слова, які я по факту перевірив, а зовсім інша — якщо вона буде казати про це все по телевізору. 

Вона ж може сказати щось зайве, а ті акули обовʼязково намагатимуться її щось випитати. Але я не міг заборонити Ніці йти на телебачення. Я розумів, що для неї це хороший шанс, вона ж хотіла працювати на телебаченні… Певно, якщо зараз там гарно засвітиться, може і отримати якесь запрошення. 

"Ого… Ну, цікаво. І що ти будеш їм розказувати? Наскільки багато?"

“Оце ж хотіла в тебе уточнити, що мені можна говорити? Щоб не вийшло, що ляпнула щось зайве.

"Ну, все, що вказане в друкованому варіанті, можеш говорити. А про наше особисте листування краще не треба,"  — написав я у відповідь. 

“Так, я теж думаю, що про особисте листування і наші браслети не варто…”

"Ну тоді все має бути добре. Як взагалі твої справи?" — написав я. 

“Нормально. Збираюся на побачення зі своїм хлопцем…”

"Зрозуміло", — написав я у відповідь і поглянув на час. Бляха, я вже запізнювався, можна сказати! — "Ну тоді не буду заважати…"

***

Коли я вже майже вийшов з офісу, раптом на пропускній побачив Світлану. Я був в шоці, бо ми не бачились вже десь десять років, з моменту навчання в універі. В універі вона була моєю дівчиною і у нас все було серйозно, ну я так думав… Але я був бідний студент, хай і дуже розумний… І вона мене кинула на випуску. 

Частково через неї я дуже старався стати багатим до тридцяти. Ну, у мене це вийшло. Зараз мені за тридцять і я дуже багатий… Але про неї вже і забув.

Світлана була міс універ в свій час. Але і зараз залишилась доволі ефектною високою брюнеткою з модельними параметрами. 

Коли вона побачила мене, то здивовано вигукнула:

— Кого я бачу! Маркіяне, це ти? Тебе прямо не впізнати!

— А тебе я одразу впізнав, — я усміхнувся. — А що ти тут робиш? Власне, це моя будівля… 

— Ну, я до тебе й прийшла, у мене теж є команда з кіберспорту, може, влаштуємо якусь колаборацію? Або спільні тренування?

— Не знав, що ти працюєш за спеціальністю… — здивувався я. — Думав, тебе більше цікавила промоція і все таке. Інші аспекти. 

 — Працюю, — вона усміхнулась. — І мені це страшенно подобається!

— Ну, я радий, що в тебе все добре… Якщо ти хочеш колаборацію, я, в принципі, не проти. Тренування ніколи зайвими не будуть. Тим паче, в мене є нові гравці, яких треба тренувати посилено. 

 — Чудово, в мене теж є команда новачків, можна влаштувати їм спільні тренування! Коли тобі буде зручно обговорити деталі?

— Ну… — я поглянув на час. — Бляха, я запізнююсь… Пробач, — тут же додав. — Маю зараз йти на побачення. А то зовсім запізнюсь. Можемо обговорити деталі наприклад завтра в офісі, може, о десятій?...