1 глава

*Хлоя 
Зимове сонечко ніжно лоскоче мою шкіру .Обертаюсь на бік і хочу знову поринути в сон ,та чую надокучливий голос Софі в сусідній кімнаті .
—Хлоя ,Хлоя ...—Забігає до мене в кімнату і радісно починає стрибати на ліжку .
—Маленька пустунка.Ти знову не даєш мені спати ?—Роздратовано кажу я і починаю лоскотати це зеленоооке чудо. 
—Сістер ,я тобі тут велику послугу роблю , взагалі-то .—Впевнено заявляє вона .
—І яку ж ?—З наіграною цікавістю запитую .
—Буджу тебе кожного ранку ,щоб ти не запізнилась в універ .— Покривляється мені .—Хло ,ти знову проспала !—Каже та і весело сміється.
—Ні ,тільки не сьогодні .—Беру до рук свій смартфон і бачу ,що і справді запізнююсь .І чому цей будильник знову не продзвенів ?А...Я ж забула його наставити .Яка ж я забудькувата. 
Швидко піднімаюсь з ліжка і біжу в вбиральню .В мене 20 хвилин ,щоб зібратись .Містер Коллінз не пробачить мені 2 запізнення за ці два тижні .Виходжу з ванної і зустрічаю Сару—нашу хатню робітницю .Вона старша від мене на два роки .Світловолоса зеленоока красуня середнього зросту .Працює в нас приблизно рік. Дуже хороша і мила дівчина .Ми швидко знайшли з нею спільну мову і вона привикла до того ,що я постійно кудись запізнююсь .
—Хло ,сніданок на столі. Я приготувала твої улюблені панкейки з шоколадом .
—Дякую ,ти моя рятівниця .—Обіймаю 
Сару і біжу на кухню ,де Софі вже доїдає свою вівсянку і дивиться мультики. 
—Цей Андріан ну просто дурень. —Обурюються моє п'ятирічне чудо .—Ну як можна не здогадатись ,що Марінет це і є Леді Баг .Ці чоловіки такі сліпі .—Наіграно зітхає .А мені здається ,що мою сестру підмінили в роддомі ,бо вона взагалі не схожа на маленьку дівчинку .Чому ?Бо вона справжня серцеїдка і думає неначе доросла 30-річна жінка .В садочку в неї є два прихильники —Чарлі та Тоні і вона крутить ними як хоче .То вимагає в них кіндери ,то квіти,то на мультики з нею в кінотеатр сходити. Справжня малолітня бестія .В неї особисте життя цікавіше від мого .Ці сучасні діти зовсім інші .
—Хах...Не те що ти .Справжня професіоналка в любовних справах .—Вирішую підколоти сестру .
—А ти не заздри мені .—Обурюється мала. —В мене хоч хлопець є ,а ти лише гризешся з тим Остіном .А він такий прикольний хлопець .За ним ж всі красуні з твого універу бігають ,а ти з ним в якусь війну граєш. От була б я твого віку ,то точно закохала його в себе .—Замріяно каже сестра ,а я давлюсь своїм сніданком .Софі починає бити мене по спині і дає випити склянку молока .Здається стає трохи краще ,але по тілі все ще проходять мурашки при згадці про Остіна .Ненавиджу !Не можу просто терпіти цього самозакоханого індюка .Тільки як бачу його ,то спалахую від гніву і нічого з собою зробити не можу .А коли ми зустрічаємось в одному місці ,то ховайтесь ,бо може справді початись Третя світова .Спокійно проганяю думки про цього ненормального і продовжую їсти .
—Мама вже поїхала на роботу ?—Вирішую запитати я .
—Так .—Відповідає Софі не відводячи погляду від телевізора. —Казала ,що буде пізно ,бо має багато невирішених справ в холдингу. Тому ...Ми можемо робити все що захочемо!—Радісно викрикує мала. —Пропоную ввечері замовити піцу і подивитись якийсь фільм. 
—Гаразд .З радістю проведу час зі своєю малечею .—Кажу я .
—Ей !Я ніяка не малеча ,а вже доросла дівчина .—Супиться і гордо піднімає підборіддя .Думаю ,що в майбутньому з неї вийде хороша акторка. 
—Добре ,доросла ти моя, доїдай швидше і поїхали ,бо запізнишся в садок .
—А ти збираєшся в універ їхати в піжамі з пандами ?—Пирскає від сміху.—Звісно Остін і інші хлопці оцінять твої красиві ноги ,але сумніваюсь ,що викладачі будуть в захваті. —Опускаю очі до низу і розумію ,що я забула переодягнутись.Ловлюсь за голову і біжу до кімнати .Відчиняю шафу і бачу багацько одягу .Ну чому ?Чому завжди так важко вибрати ?Починаю діставати звідти все ,що попаде мені під руку .Та ніяк не можу знайти потрібне .І тут нарешті мені в руки попадає красиве чорне плаття і біла блуза .Вдягаю її під низ ,а зверху сукню .Ідеально. Образ доповнюю легкою золотою підвіскою.Взуваюсь в красиві чорні мартінси,які ідеально сюди вписуються .Часу на макіяж вже взагалі не залишається ,тому лише підводжу вії тушшю і наношу на зап'ястя улюблений парфум .Волосся збираю в пучок і дістаю з нього декілька прядок на перед .Зверху одягаю утеплену косуху ,бо на дворі ще трохи холодно і беру рюкзак .Кладу в нього підручники ,телефон і навушники.Швидко спускаюсь на перший поверх і зустрічаю біля дзеркала сестру ,яка малює свої губи блиском .Переводить погляд на мене і оцінює мій сьогоднішній образ .
—Ну вдяглась досить таки не погано .—Прижмурює одне око .—Десь так на дев'ятку ,а от макіяж ...Точніше його відсутність .Тобі скоро вісімнадцять ,а ти взагалі про майбутнє не думаєш .Хіба з таким виглядом завоюєш всі серця хлопців ?—Крутить головою в різні боки .—Хіба тебе хтось таку заміж візьме ?
—Софі ,ти невиправна. —Закочую очі .
—Бери приклад з мене. Я кожен раз виглядаю на всі сто .
—Ну хто б сумнівався .—Закочую очі .—Бери свого містера Теддіка(так звати її улюбленого плюшевого ведмедика ) і вперед .—Підганяю її .Сама кручусь перед дзеркалом і виходжу на двір .Закриваю очі і роблю ковток свіжого зимового повітря .Відкриваю очі і бачу біля себе містера Дейлі .Старий сивочолий водій ласкаво посміхається і відкриває мені двері моєї чорної красуні Lamborghini Aventador.
—Містер Дейлі ,я вас дуже сильно прошу ...Дозвольте мені сьогодні поїхати самій .Мама про це не дізнається ,обіцяю .—Благально дивлюсь на чоловіка .
—Ти ж знаєш ,що буде зі мною ,якщо вона дізнається ?—Сумно каже .
—Софі казала ,що та повернеться пізно ввечері ,а до цього часу я вже буду вдома .—Роблю милі оченята і дивлюсь на чоловіка .Надіюсь ,цей погляд розтопить його серце. 
—Гаразд .—Весело підстирибую .—Але будь обережною ,бо твоя мати вб'є мене ,якщо з тобою щось трапиться .
—Обіцяю ,що буду їхати повільно . Дякую вам ,ви дуже ощасливили мене цим .—Обіймаю чоловіка і застрибую в свою чорну малишку .
—Софі ,рухайся,бо запізнимось. —Гукаю сестрі ,коли бачу як та повільно йде до машини .Відчиняє двері і всідається на заднє сидіння .
—Маленьким панночкам не гоже спішити .—Каже та.
—Ой вибачте ,свята величносте ,що я так до вас ставлюсь .—Наіграно кажу. 
—На цей раз пробачаю ,але надіюсь більше це не повториться .—Завертає очі і вдягає світлозахисні окуляри .Тоді починає робити селфі .Я ж зосереджуюсь на дорозі .Час від часу нервово поглядаю на годинник .Хоч би не запізнитись. Швидко паркуюсь біля садочку .Сестра бере свої речі і виходить з машини .
—Не розбивай серця цих нещасних хлопчаків .—Кидаю їй в слід .Підіймає  окуляри і підмигує .
—Ну я подумаю .—Зарозуміло каже .Тоді обіймає мене на прощання .
—Арівідерчі , сістер .І не будь такою занудою .—Зникає за дверима садочку .Я лише безнадійно хитаю головою .І що з неї виросте ?
Та часу на роздуми в мене вже немає ,тому швидко сідаю в машину і мчу в універ .Добре ,що він знаходиться недалеко і я добираюсь туди за декілька хвилин .Відкриваю двері і опиняюсь перед найкращим навчальним закладом Вашингтона .Ну звісно ...Хіба моя дорога мама могла дозволити мені піти в якийсь інший університет ,крім цього ?
"Хлоя ти доросла дівчинка і маєш розуміти ,що ти маєш навчатись саме в цьому закладі ,бо він розрахований на таких перспективних і заможних дітей ,як ти .І ти будеш навчатись на факультеті економіки ,бо ти моя дочка і я передам тобі наш сімейний бізнес. "—Ці слова засіли в моїй голові надовго .В той день мама вирішила за мене все ,навіть не спитавши моєї думки .Було боляче і неприємно ,бо я зовсім не хотіла цього .З дитинства я хотіла бути дизайнером ,та мама перекреслила всі мої мрії і бажання.Я підкорилась ,бо виходу в мене не було .Після смерті батька і брата вона стала зовсім іншою .Суворою ,стриманою і більш вимогливою. Вона піклувалась про нас з сестрою ,але й водночас хотіла керувати всім нашим життям ,а обґрунтовувала всі свої вчинки тим ,що не хоче втратити і нас .Я старалась її зрозуміти ,бо й сама переживала цей біль втрати ,та десь в душі розуміла ,що це мене погубить .
Сумно вздихаю і заходжу в універ .Біжу до потрібної мені аудиторії і в той час дзвенить дзвінок,а мені треба аж на той кінець будівлі .Здається сьогодні час проти мене. Набираю обертів і прискорюють .По дорозі ледве не гублю свою сумочку .Надіюсь ,що містер Коллінз ще не на місці .Долаю останні метри до місця призначення .І з полегшенням видихаю ,та доля вирішує зіграти зі мною в злий жарт .На повороті повсковзаюсь на мокрій підлозі і лечу до низу .В уяві вже з'являються картинки ,як моє лице зустрічається з холодною підлогою .Заплющую очі ,та розумію ,що я не впала. Чиїсь міцні руки ніжно тримають мене за талію .Підіймаю очі і в ніс вдаряє їдкий аромат чоловічих парфумів ...
Хочу вибратись з лап цього мерзотника ,та він не відпускає .Лукава усмішка ніяк не сходить з лиця цього нахабного блондина .
—Сама Хлоя Робертс падає  в мої обійми .Ти ростеш в моїх очах, крихітко. —Закушує губу і наближається до мого обличчя занадто близько.
—Якщо б в цьому світі залишився лише один хлопець ,і це б був ти ,то  я б все одно ніколи не кинулась в твої обійми ,Остіне .—Випалюю на одному подиху.Той повільно мене відпускає .
—Та невже ?Здається це щойно ти впала прямо в мої обійми .Чи мені привиділось ?—Самозакохано усміхається .
—Перевір зір ,Паркер. 
—А ти пошукай останки совісті і вдячності .—Пропалює мене своїм поглядом .
—Що що ?—Звідки стільки наглості в одній людині .Він гірший за ядовиту змію ,за злючу пантеру ...Так і хочеться задушити  .
—Могла б подякувати ,що я врятував твоє і так не дуже симпатичне личко від падіння .—Думаю тепер в вас немає питань чому я його так недолюблюю .
—Ти що геть страх втратив ?—Замахуюсь ,щоб вдарити його ,та він бере мене за руку і припирає до стіни. 
—Хло...—Тихо промовляє на вухо ,так що по тілу проходять мурашки .—Ну чому ти така стервочка ?—І знову ця лукава посмішка. 
—Відпусти мене ,Паркер. —Злісно кажу. —Я запізнююсь на пару з мікроекономіки.
—Хм...А я теж запізнююсь на неї через тебе .—Хитро каже .Весь час забуваю ,що в  нас з 4 курсом є спільні пари. І який ідіот складав цей розклад ?Мені ж прийдеться терпіти цю самозакохану особу декілька днів на тиждень .Звільняюсь нарешті і крокую до дверей .Остін повільно йде за мною .
—Містер Коллінз ...—Винувато опускаю очі. Так ,я не люблю тут вчитись ,але й не хочу вдавати з себе неслухняну бунтарку. Вчуся я навідмінно і хочу зберегти цей статус .—Пробачте за запізнення .Це востаннє .—Хоч би не відправив до директора. 
—Міс Робертс ,і скільки це ще буде продовжуватись ?Яке це вже ваше запізнення за останній час ?
—Містере Коллінз ,вибачте нас .Ми разом з Хлоєю прикрашали зал на честь сьогоднішнього свята .Директор знає про це .—Заходить за мною Остін і нагло бреше,а викладач вірить йому .Та й навіть якщо це брехня ,то що він зробить ?Паркер старший відомий бізнесмен і хороший спонсор універу ,тож його любого синочка ніхто не сміє чіпати. 
—Гаразд. —Промовляє містер Коллінз. —Можете сідати ,але щоб більше такого не повторилось. —Відповідає той і продовжує читати лекцію .Спокійно видихаю і прямую до свого місця .По дорозі Паркер легко торкається мого зап'ястя і шепоче на вухо:
—Ти винна мені вже вдруге. —Промовляє блондин ,тоді обходить мене і крокує до свого одногрупника і друга Луки .Я ж сідаю на декілька рядів нижче біля своєї подруги —Айли .
—Ти прикрашала зал разом з Остіном ?З якого це дива ?Не вірю ,що ви не повбивали один одного за цей час .—Здивовано розводить руками дівчина. 
З Айлою ми знайомі ще зі школи. Разом навчались і поступили в цей університет. Її батьки теж бізнесмени. На вигляд вона висока .Зеленоока красуня з довгим хвилястим волоссям. За характером ми з нею дуже схожі ,тільки Айла спокійніша і не така імпульсивна ,як я .Мною завжди керують почуття ,а нею розум ,та все ж в нас багато спільного. 
—Він збрехав .
—Сам Паркер вирішив зробити тобі послугу. Це щось новеньке. 
—Ага .Напевно частина якогось каварного плану. 
—Мабуть .Ви ж невиправні .Жоден день не можете прожити як нормальні люди. Постійні сварки ,підколювання ...
—Дівчата ,ви випробовуєте моє терпіння .—Кидає злий погляд в наш бік викладач і ми замовкаємо. Краще не злити його ,тому дістаю з сумочки свій зошит і починаю конспектувати все ,що скаже містер Коллінз .Водночас відчуваю на своїй спині прискіпливий погляд Остіна. І чого йому ?З голови не виходять думки про його останні слова. Тепер я ще й йому винна .Хоча ...Хіба мене колись цікавили думки і бажання цього божевільного ?Нічого я йому не винна ,бо не просила мене рятувати. Проганяю ці думки з голови і занурююсь в навчання .
—Хло ,ходімо вип'ємо кави ,бо я вже не можу .
—Гаразд .—Відповідаю і підіймаюсь з свого місця .
—Та залиш ти цей рюкзак .Ми ж на п'ять хвилин .—Слухаю подругу і ми виходимо .Айла весело крокує в бік автомату .—Що ти будеш ?
—Каву з подвійною карамеллю .—Мій улюблений напій. 
—Ок ,а я латте .—Чекаємо на свої напої .Помічаю ,що весь універ прикрашений різнокольоровими кульками. Коли зранку запізнювалась ,то навіть не помітила їх .
—Айлін ,а що сьогодні за день ?—І Паркер говорив про якесь свято .
—Ну ти ,подруго ,даєш . Сьогодні ж день заснування нашого універу. Як ти могла забути ?
—Та якось вилетіло з голови .—Відповідаю і беру свій паперовий стаканчик з кавою .
—Ти як завжди .Забуваєш про все і літаєш в своїх думках ,де є тільки ти і помста Остіну. —Намагається підколоти мене подруга .Відходимо до вікна .—Ти хоч на вечірку йдеш ?
—Яку ?
—Ту для якої ти сьогодні "зал з Остіном прикрашала " .—Саркастично промовляє вона. —В 6 вечора .
—Ага ,звісно .Мама точно буде проти ,тому я пас .
—Блін .Я так хотіла з тобою піти. Після смерті Ноа і твого батька вона дуже змінилась ,але ж не можна забороняти дочці ходити на вечірки. Це ж ненормально .—Обурюється подруга. 
—Так ,але в мене немає вибору. Ти ж знаєш маму. І я не хочу робити їй боляче і засмучувати .Вона ж все для нас робить .
—І ти теж права .Та все ж ...—З сумом промовляє .
—Розважся за нас двох .
—Ок. —Крокуємо до аудиторії ,бо пара розпочнеться за декілька хвилин. Сідаю на своє місце і бачу не зовсім приємну картину .Моя сумка...Вона зіпсована якимось напоєм .О ні ,тільки не це. В середині була дуже дорога мені річ—останній лист від мого батька. З надією дістаю його ,та бачу ,що він мокрий. Злість і ненависть ростуть до цієї людини. Обертаюсь і оглядаю всіх присутніх .Погляд зупиняється на самовдоволеній трійці четвертокурсниць. Білобриса Дарсі—їхній ватажок ,а інші дві —її собачки на побігеньках. Розумію ,що це могла зробити лише ця стерва .Впевненими кроками йду до неї .
—Бідненька Хлоя. Хто ж це так з тобою вчинив ?—Наіграно вдає хвилювання .Її подруги тихенько хіхікають і переглядуються.
—Не вдавай білу овечку, Дарсі .Я знаю ,що це ти .Як ти могла ?!—Лютую я .
—А ти навіщо чіплялась до мого хлопця?—Запитує та .
—Не пам'ятаю ,щоб Остін зізнавався тобі в коханні ,а ще ...він сам до мене ліз .—Вирішую вколоти цю нестерпну язвочку в саме болюче місце ,бо знаю ,що вона закохана в Паркера ,тільки той весь час її ігнорує .
—Та кому ти потрібна ,невдахо ?Такі як Остін і не дивляться на тебе !—Починає голосно сміятись і її подруги теж .
—Це ти мене невдахою назвала ?Білобриса стерво!—Випалюю я .Розумію наскільки дорогим був для мене цей лист і зараз я готова повиривати цій ідіотці все її накладне волосся .
—Ну все ,Робертс ,ти догралась .—Замахується на мене рукою ,та я її зупиняю .Здається ми зараз готові повбивати один одного ,та Айлін вчасно стає перед нами і не дає цій бійці відбутись. 
—Хло ,вона цього не варта .Ходімо .—Бере мене за руку ,а я проводжаю поглядом цю ненормальну .
—Я ще покажу тобі ...—Говорю собі під ніс .Четвертокурсниці покидають аудиторію і в нас починається наступна пара. Трохи остиваю і заспокоююсь ,та на душі все ще важко .Остання пам'ять про батька була зіпсована і це через нього ...В усьому винен Паркер.