Глава 2

Всемогутня Катерина подзвонила в четвер. В обідню перерву, прошепотів у слухавку змовницьким голосом:

- Є кандидат. Прийом, як чути?

- Я суцільне вухо, - завмерла я, бо вже майже зійшла нанівець.

- Ну слухай, авантюристка ти моя, це товариш нашого виконроба, за покликом механік, але в нього є свій невеличкий бізнес, звуть Іваном, у нього там якась особиста драма, здається він розлучився з дівчиною, тому йому нібито потрібно чи то розважитися, чи то забутися, грець його знає. Коротше, сьогодні ввечері нас готові познайомити. У Дімки виконроба день народження, і ми з тобою у списку гостей. Не знаю, стверджує і в груди б'є, що хлопець нормальний і мордочка наче нічого. Так що, ти готова поглянути на майбутнього фальшивого нареченого?

- Так. А що залишається робити.

- Окей, тоді я за тобою заїду десь о сьомій. Причепурися там як слід, щоб людину шокувати в чарівному образі, - захихотіла Катька.

Пунктуальністю моя подруга не страждала, тому на вечірку ми прибули близько восьмої, і до цього часу я вже змучилася, уявляючи, як я викладу цьому хлопцеві своє ідіотське прохання.

- А може і правда, сфоткатися з ким-небудь з хлопців в тренажерці і наплести своїм, що не зміг мій «наречений» ненаглядний від справ відірватися? Катюнь, щось мене вже нудити почало на нервовому ґрунті. Безглузда затія.

- Згодна, безглузда, але ми не звикли відступати. Адже цей Іванко хоче розвіятися, ось ми його і доконаємо. А другий варіант з фотками ми теж опрацюємо. Завтра, як раз буде час. Ми на місці. Не дрейф. Ну що він тобі зробить, коли почує цю твою ахінею? В крайньому випадку покрутить пальцем біля скроні. Ти сьогодні у нас така гарненька, заздрю людям, у яких є талія і кому личать сукні. Беж тобі до лиця. Дашуню, мені вже починає подобатися ця пригода!

Я тільки скривилася у відповідь, йдучи слідом за нею. 

Запрошених багато, наскільки я зрозуміла, виконробу Дмитру стукнув тридцятник, тому хлопець гуляє по повній. Деякі гості вже напідпитку, від гучної музики не сховатися ніде. Катька тягне мене до кухні, де від сигаретного диму сокиру можна вішати, ляснувши по спині якогось здорованя, який, як виявилося, і є наш іменинник.

- О, дівчата, привітик! - обертається до нас привітний господар. - Шампусик, винця? Там у нас шведський стіл, частування набирайте самі, яке побажаєте.

- Дякую, любий. Я за кермом, а їй сьогодні пити не можна, у неї питання життя та смерті, - киває на мене ця вреднюга. - Нам би з хлопцем побачитися.

- А, з Іваном? Так, зараз гляну, недавно був тут, - ми гуськом за ним. - Он він на балконі. Покликати?

- Не треба. Я сама, - похитала я головою, та до того ж ще й охрипла від незручності. Мені соромно, мені хочеться провалитися крізь землю або в кращому випадку втекти.

- Хочеш, я з тобою піду? - скоса поглядаючи одним оком на балкон, а другим на стіл, заставлений частуваннями, пропонує подруга.

- Ти не станеш свідком моєї ганьби. Я пішла. Тут сьомий поверх, сподіваюся, він не скине мене з балкона, - видихнула я, рішуче потопав до балконних дверей. 

- Привіт, - кинула я хлопцеві, який задумливо палив, спираючись на підвіконня лоджії. Слава богу крім нас тут більше нікого немає.

- І тобі привіт, - коротко глянув він на мене і знову відвернувся, втупившись на місто за вікном, яке вже починало кутатися у вечірні сутінки. Щось мені не подобається його настрій.

- Мене звуть Даша. Запевняю, я не божевільна, твереза ​​і при пам'яті. І у мене до тебе є одне прохання! - випалила я. - Тільки тобі потрібно набратися терпіння і вислухати мене.

Загасивши недопалок він кинув на мене здивований, злегка незадоволений погляд. Я б теж на його місці здивувалася і почала сумніватися в моїй адекватності. Вдерлася якась незнайома діваха, ще й діло якесь нав’язує.

- Іван. Не зовсім тверезий. І весь в увазі, - подав він голос, дістаючи з пачки чергову сигарету. Багато палить, моїм батькам це не сподобається. Гаразд, на безриб'ї і рак риба.

- Загалом, потрібно прикинутися на пару днів моїм хлопцем, з'їздити на Великдень зі мною до моїх батьків, створити для них впевненість, що у мене все добре, що я скоро вийду заміж і народжу їм онуків, тому що у моєї мами хворе серце і зараз вона потребує позитивних емоцій.

- Ні хріна собі! Це таке собі волонтерство. Брехня на благо? - випустив він прозоро-сірий струмінь диму, продовжуючи дивитися кудись у далечінь. - Думаєш, вони потім оцінять твою брехню?

- Я знаю, що брехати негарно, я їх взагалі в житті не обманювала, нікого не обманювала! - палко заперечила я. - Просто батько з такою надією насідав, а я візьми та ляпни. Мама пізніше зміцніє, ну, а зі мною, ... в житті адже всяке може бути. Наречений може зникнути. Або з'явиться інший, - не зовсім впевнено додала я. В мене таке відчуття, наче я до нього на роботу нареченою влаштовуюсь і ось-ось провалю співбесіду.

- І чому така симпатична дівчина без справжнього нареченого?

- Не щастить, - зітхаю у відповідь.

- Придурки  попадаються?

- Ні, навіть на придурків не щастить, - зніяковіло посміхаюся, під цим уважним поглядом. Щось він мало випив, нетверезі люди не оцінюють тебе з такою серйозністю. - Мені пообіцяли, що ти нормальний, - брязнула я. Знайшла що додати. На що він тут же хмикнув.