Глава 1

Дзвінок телефону змусив мене різко підскочити на ліжку і ледь не гепнутись на підлогу. 

Спросоння вирішивши, що я проспала на роботу і мене вже розшукує директриса музею, кидаю панічний погляд на годинник. Фух, слава богу, тільки шоста ранку, ще пів години до вироку будильника. Хто ж в таку рань наярює? Хапаю мобільний. 

Тато! 

Новий напад паніки. У них точно щось трапилося, тато не став би хвилювати мене спозаранку, хоч я і недолуга дочка, яка вічно забуває зателефонувати батькам.

- Таточку? Алло? Мені тебе погано чути! - хапаю слухавку, з силою притискаючи її до вуха, намагаючись розібрати уривки слів. У них там в селі не зв'язок, а кара божа. Вічно як дзвониш, відчуваєш себе учасником екстремального шоу на виживання.

- Привіт, сонечко, - нарешті розібрала я. Видно батькові знову довелося на дах сараю підніматися. - Пробач, якщо розбудив. Так захотілося з кимось поговорити. Почути свою кровиночку.

- Тату, що сталося? - охолола я, остаточно прокинувшись.

- З мамою вашою біда, доню. Швидка вчора забрала. Серце. Погано їй. Ось зараз збираюся з'їздити. Супчику вже для неї зварганив, яєць відварив. А на душі так тривожно.

- О господи, - я відразу в сльози, руки затрусилися, ноги підкосилися. - Тату, ну як же так, чому відразу не подзвонив? Давай я приїду? Софія вже знає?

- Не дзвонив я їй поки що. Не хотів даремно турбувати. Лікар сказав, що правильна терапія та спокійна обстановка, ще можуть подовжити життя її серденьку. Хороші їй емоції потрібні, розумієш, доню? А де їх взяти? Кури та коза, та городу з пів гектари. От якби ви приїхали, та ще й не самі, а з хлопцями файними, зі своїми майбутніми чоловіками, ваша мати тут же духом піднялася б. Мріє вона, щоб її красуні сім'ями обзавелися, та онуків їй народили. Ось це були б оздоровчі емоції. А просто так приїжджати не потрібно, біля своєї Тамарочки і я сам можу сидячи позітхати.

- Ну, що ти таке кажеш, тату?! Як це я не приїду відвідати хвору матір?! Сьогодні ж відпрошуся з роботи і рвону до вас. У якій вона лікарні? - забігала я по квартирі, вже починаючи складати речі.

- Та я її заберу звідти днями, не подобається їй там, ти ж знаєш свою матір. Для неї лікарняні стіни гірші за отруту. Вдома лікуватися будемо, травами там, настоянками. ... А що, Даринко, зовсім-зовсім ніяк?

Тут і перепитувати не потрібно, щоб здогадатися, що він має на увазі.

 - Може, все-таки є хто на прикметі? Ти ж у мене така розумниця. Що ж там в місті зовсім залицяльники  перевелися? Раптом ти просто не хочеш розповісти нам, боїшся, щоб не наврочили. Га? Ваша мати від щастя не те що одужає, вона навіть помолодшає. Тим більше, Великдень на носі, вихідні. Приїхали б в гості, познайомилися, - тато продовжує насідати і мені в голову приходить абсолютно безглузда, божевільна ідея.

- Добре, тату, домовилися! Приїду в суботу і не сама, а з нареченим!

- Ох, я як відчував! Боже, оце радість! Мені прям від серця відлягло! Як скажу матері - вона в танок піде! Кабанчика заколемо, гуся та качку засмажимо, свято на все село влаштуємо! Як звати його?

- Ось в суботу і познайомишся.

- Гаразд, дочекаюся. Зараз Софійці подзвоню, може, і в неї якийсь таємний наречений завалявся.

- Увечері я обов'язково тобі наберу дізнатися, як мама! - знову впала я на ліжко, можна сказати, що зіщулившись в жаху. 

А справа в тому, що нареченого ніякого і немає. Це я так ляпнула, щоб батька порадувати. Ризикнувши подумати, що може бути я його де-небудь напрокат візьму. Отакої… От вже лишенько, рятуйте людоньки! Це було б смішно, якби не було так сумно. Мені двадцять п'ять років і на любовному фронті у мене повне затишшя. Злий рок якийсь. Сусідка знизу, баба Зіна заявила, що на мені вінець старої діви і що мені до знахарки потрібно прокляття знімати. Тому що останній раз я цілувалася з хлопцем на п’ятому курсі інституту, з Вовчиком, який потім раптом емігрував до Фінляндії і наші шури-мури зів'яли на корені. І було це два роки тому. І не те щоб це приносило мені таке вже занепокоєння або щоб я стресувала з цього приводу. Ні, я задоволена своїм самостійним життям, мені подобається моя робота, хоча багато хто думає, що бути екскурсоводом в міському музеї сумно та нецікаво, у мене є хобі, я зустрічаюся з друзями, ходжу до автошколи і мрію цього літа махнути до Риму. Катька, моя люба подруга, каже що я нудна, тому що дуже правильна, і що прямолінійність та незалежність, яку я постійно демонструю відлякує хлопців. І не те щоб я була потворою, у мене навіть фігура є, звичайно, не така ідеальна, як у моєї молодшої сестри Софії, моделі від народження, але зате у мене очі гарні - зелені, а своє руде волосся я перефарбувала і тепер я «натуральна шатенка». І наче не дурна, тому що універ з червоним дипломом своїми силами закінчила без всяких хабарів та  перездач. А ось не щастить з хлопцями і все тут!

Але робити щось треба, я ж пообіцяла батькові. Де ж роздобути нормального хлопця на декілька днів? І навіть не питайте в мене що означає «нормального», тому що я вже й сама не знаю, що це за звір такий повинен бути. 

Ламаючи голову над цими завданнями, я попленталася на роботу, а ввечері понеслася до Катрусі, в надії, що та допоможе мені вирішити цю страшну проблему, бо хто ж як не моя божевільна подруга, зможе розгрібати зі мною цю халепу.