Глава 24.3

Коли ми прибуваємо до готелю, Артур першим виходить із таксі і пропонує мені руку. Я приймаю її, і він допомагає мені вийти. Ми входимо в готель  і раптом мене охоплює дивне відчуття ніби ми переступаємо межу дозволеного.

Ресторан оповитий теплим світлом, а тиха повільна музика створює романтичну атмосферу. Артур обирає столик у затишному куточку. Звідси відкривається вид на маленький, вишукано оформлений сад за вікном.

- Замовиш що-небудь? - його голос низький, і він здається напрочуд невимушеним.

- Хіба що випити, я не голодна. Ось це буду, - тикаю пальцем у винну карту.

- Чудовий вибір, - Артур робить знак офіціантові.

Ми говоримо про все: про фільми, музику, про працівників заводу, курйозні ситуації. Щоразу, коли він сміється або посміхається, моє серце пропускає удар. У його компанії час летить непомітно, а я хмелію все більше й більше.

У якийсь момент він торкається моєї руки, поки розповідає історію зі свого дитинства. Це здається випадковим, але його дотик змушує мою шкіру вкритися мурашками. Я відчуваю кожен його рух, кожен подих.

- Ти не схожа на дівчат з мого кола, - раптово зізнається він. - З тобою приємно спілкуватися і не хочеться розлучатися. 

Мої щоки горять, і я опускаю очі, зніяковіло посміхаючись.

- Я рада, що ми познайомилися, - зізнаюся, відчуваючи, як хвилювання заповнює мої груди.

Кілька миттєвостей він дивиться на мене так пильно, що я ледве стримуюся, щоб не запитати, чи все гаразд із моїм обличчям. А потім раптово схиляється до мого вуха й обпікає своїм шепотом:

- Підемо нагору? 

Я затримую дихання. Усе всередині мене кричить "це дуже погана ідея, Тетяно, потім тобі буде дуже боляче". Але я лише киваю, не в силах вимовити слова відмови вголос.

Артур платить за вечерю, і ми разом піднімаємося в його номер. Його рука торкається моєї спини, проводячи по ній легким, ледь відчутним дотиком. Кожен крок сходами наповнений напругою і передчуттям.

Коли двері за нами зачиняються, я відчуваю, як світ навколо завмирає. У кімнаті темно і тихо, і все, що я чую - це стукіт власного серця.

Артур обережно торкається мого обличчя, і його очі шукають мої.

- Ти можеш піти в будь-який момент. Або зупинити мене, - каже він тихо.

- Я не хочу йти, - відповідаю, і це абсолютна правда. 

Уперше мені з кимось так добре. Уперше я відчуваю таку дику енергетику і тяжіння. Або ж це алкоголь? Чи можна списати на нього свою сміливість, бажання і дії? 

Артур повільно схиляється до мене, і наші губи зустрічаються.

Артур цілує мене м'яко, досліджуючи, немов питаючи дозволу продовжити. Я відповідаю йому взаємністю, наближаючись ближче, дозволяючи руці ковзнути по його спині.

Повітря між нами наповнюється електрикою, кожен дотик посилює відчуття. Мої пальці губляться в його волоссі, а інша рука міцно тримає його за шию. Його поцілунки стають більш наполегливими, вимогливими, розпалюють у мені вогонь, який я жодного разу до цього не відчувала.

Він відступає на крок, наші погляди зустрічаються в напівтемряві, і в його очах я бачу те саме бажання, що відчуваю сама. Немов у танці, його руки обережно опускаються до моєї сукні, пальці зачіпають тонку тканину на моїх плечах. Артур дивиться мені в очі, шукає мого схвалення. Я киваю, відчуваючи, як дихання стає дедалі частішим.

Повільно, з майже нестерпною ніжністю, він знімає сукню, дозволяючи їй ковзнути вниз по моєму тілу, залишаючи мене тільки в нижній білизні. Тепло його рук на моїй шкірі змушує мене тремтіти. 

Його очі темніють, і я відчуваю, як моє серце прискорено б'ється в очікуванні наступного його кроку.

Артур підходить ближче, його руки обіймають мене, притягуючи до свого тіла. Його шкіра гаряча крізь тканину сорочки, і коли він схиляється до мого вуха, його голос тремтить від збудження:

- Ти прекрасна, Тетяно, - шепоче він, і його слова змушують мене забути про все на світі.

Його губи знову знаходять мої, і цей поцілунок глибший, пристрасніший, немов ми обоє не можемо насититися одне одним. У цей момент я знаю, що нічого іншого не хочу, окрім як бути тут, з Артуром, дозволяючи цій ночі стерти всі межі між нами.