37 Віка

Побачивши, як Влад цілувався зі своєю колишньою дівчиною, я на кілька секунд заклякла на місці, а потім розвернулась і побігла геть.

Сльози самі собою котилисся по обличчі і я ледь розбирала дорогу. Моє серце розривалося від болю.

Хотілося не те, що плакати, а голосно кричати. Я навіть не пам'ятала того, як добігла додому. Єдине чого я зараз хотіла - це заховатися від всіх і дати волю сльозам та емоціям.

Мені хотілося лаяти Влада останніми словами. За що він так вчинив зі мною?! Навіщо вирішив познущатись?!

Я вже майже добігла до дверей свого під'їзду, коли почула власне ім'я і відчула, що хтось доторкнувся до мого плеча.

- Макар... - Шоковано промовила я, бо точно не сподівалась побачити його тут.

- Що трапилось, Вікусь? Тебе хтось образив? - Стурбовано запитав Макар, обіймаючи мене.

Згадавши про те, що я бачила в парку і хто саме зробив мені боляче, - я розплакалась ще більше.

- Макаре, мені дуже боляче... Я не думала, що він такий... - Промовила я, вчасно спинившись, щоб не сказати нічого зайвого.

- Вікусь, скажи мені, хто тебе образив. Я знайду його і добряче провчу, - сказав Макар, дивлячись мені в очі.

- Не треба... Думаю, що я сама винна, бо повірила у те, що сама хотіла... Наївна дурепа, - промовила я, схлипуючи.

- Вікусь, ти ніяка не дурепа. Не кажи так... Ти - неймовірно вродлива, хороша і мила дівчина. Ти мені дуже подобаєшся, - сказав Макар, міцніше обіймаючи мене.

Дивлячись на нього, я згадувала його брата - близнюка. Єдине, чого я зараз хотіла - це помститися йому. Дуже шкода, що я не могла завдати йому такого ж болю, як він - мені.

- Макаре, поцілуй мене, - попросила я.

Я й сама не очікувала від себе такої сміливості, але в цей момент я хотіла саме цього. Хотілося відчути себе коханою, потрібною... Дівчиною, якою захоплюються і яку цінують.

Макар так здивувався, почувши моє прохання, що навіть перепитав, чи саме це я мала на увазі.

Коли я відповіла, що хочу цього, мажорик ніжно погладив мене по щоці і обережно поцілував. 

Таке  саме обличчя, такі ж губи, але зовсім інші хлопці... Наважившись, я відповіла Макару на поцілунок.

У мене в голові був повний хаос, емоції і почуття зашкалювали. Цілком можливо, що дуже скоро я пожалкую про свій вчинок, але зараз цей поцілунок був мені потрібен.

Він ніби повертав мене до життя і додавав впевненості у собі та зігрівав. Підтримка Макара, його щирість і обійми допомогли мені заспокоїтись.

Злість, біль і образа, що переповнювали мене наче випарувались кудись. Їхнє місце зайняла втома.

Я дуже захотіла спати і сказала Макару, що хочу додому. Він все зрозумів.

Виявилось, що хлопець хвилювався за моє самопочуття, тому прийшов мене провідати і навіть приніс смаколики.

Подякувавши за все, я попрощалась з Макаром і пішла додому.

Перевдягнувшись і вмившись, я лягла на ліжко і відразу заснула. Вранці мама сказала мені, що до нас переїде моя кузина.

Її батькам запропонували роботу за кордоном, тому вона пожеве і нас і буде ходити в мою школу.

Ця новина мене дуже порадувала, бо ми з Лерою завжди чудово ладнали.

Збираючись до шкои, я вирішила постаратись, щоб виглядати на всі сто відсотків. Нехай Влад обломається.

Я докладу всіх зусиль, щоб забути про нього. Нехай тішиться зі своїми дівками. Більше жодної моєї сльозинки не впаде через нього.

Я не знала того, у які ігри він вирішив зі мною пограти, але більше йому не вдасться завдати мені болю.

Не дарма кажуть, що те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.