36 Влад

Прийшовши в парк, я поспішив на наше з Вікою місце зустрічі. На лавці неподалік від фонтана сиділо кілька дівчат.

Я б і не звернув на них уваги, якби не почув власного імені. Озирнувшись, я побачив свою колишню дівчину, Кіру.

Вона залишила своїх подруг і йшла до мене. Дідько! Як же це невчасно! Чого Кіру принесло в парк саме зараз?! 

Мені негайно треба було якось здихатися її поки не прийшла Віка Тихоновська.

Після сьогоднішньої історії з Маринкою я був впевненим у тому, що вона точно не зрадіє, коли побачить ще й мою колишню.

- Владе! Привіт! Рада тебе бачити, - радісно промовила Кіра, підійшовши до мене.

- Кіро, у мене тут зустріч і я дуже не хочу, щоб ти мені заважала, тому заберися і не мозоль очі.

- Цікаво з ким це у тебе тут зустріч?

- Тебе це не стосується, Кіро. Я взагалі не хочу з тобою спілкуватись, - розлючено промовив я.

- Говорячи це, ти робиш мені боляче, Владе, - промовила Кіра, наблизившись до мене.

- Мені байдуже. Минули ті часи, коли я був таким дурним і наївним та щось відчував до тебе.

Наступної миті Кіра обійняла мене за шию і поцілувала.

Я був шокований такою її поведінкою, тому не відразу відреагував і відштовхнув її. 

Звільнившись від Кіри, я побачиив лише спину Віки. Дідько! Вона бачила все те, що тільки що сталось! Жах!

- Кіро, ти навіть не уявляєш, що накоїла! Ідіотка! Ти мені огидна! Я ненавиджу тебе!

- Владе, ти так кажеш, бо сердишся. Але прийде час і ти повернешся до мене. Я знаю, що ти досі кохаєш мене.

- Цього ніколи не станеться, Кіро! - Сказавши це, я пішов слідом за Вікою.

Я не біг, а йшов, бо мені треба було трохи часу, щоб заспокоїтись і опанувати себе та подумати над тим, як все пояснити для Вікторії.

Біля її будинку я пришвидшився. Побачивши те, як Віка цілується з моїм молодшим братом біля свого під'їзду, я остовпів.

У мене було таке відчуття, що земля тікає з-під моїх ніг. Якби поряд з Вікою зараз був хтось інший, а не Макар, я б точно накинувся б на нього з кулаками.

Я ледь стримався, щоб не підійти і не відтягти Макара від Віки. Розвернувшись, я швидко пішов геть, викликаючи таксі на ходу.

Вдома у мене було місце, де я міг зігнати всю свою злість і саме туди я зараз і поспішав.

Приїхавши додому, я перевдягнувся у шорти і футболку і пішов у наш спортзал.

Я наче навіжений молотив боксерську грушу, звільняючись від люті, що мене зараз переповнювала.

Чому?! Якого біса?! Чому все склалося саме так?! Чому Макар опинився там?! У нього ж мало бути кляте тренування з футболу...

Тепер я дуже сумнівався у тому, що Віка взагалі захоче зі мною розмовляти