6

І на цей раз не доводиться сподіватися на когось постороннього, хто зможе вберегти мене від участі бути "використаною"... Цей чоловік директор цієї організації, тож навіть якщо хтось з підопічних забажає запхнути свого цікавого носика далеко і глибоко, то тут же того носика і буде потирати від болю, тому що Рустам Олегович добряче проїдеться по охочому нас перервати. Чоловік налаштований рішуче, аж надто рішуче, бо я прекрасно відчуваю, як починає вужик бриніти у штанях керівника, а там надалі хтозна... Можливо там не вужик, а величезний удав... Котрий якщо не задавить мене, то добряче налякає своїми розмірами...

Саме через такі безглузді думки у своїй голові я розумію, що не зможу зупинити цього чоловіка. Не зможу чинити йому опору. Не наважуся на хоч якісь дії, які будуть хоч віддалено схожі на ті, що я робила в тій рожевій кімнатці. А все чому? А все тому, що я банально не хочу цього. Так, Рустам Олегович для мене практично незнайома людина, якщо не враховувати нашої попередньої зустрічі. Так, відтепер він мій керівник і починати свою кар'єру з того, що умовно кажучи, заплигнути в його ліжко, як на мене, не найкраще рішення... Не кажучи вже про те, що я буквально пару хвилин тому підписала контракт, котрий робить мене його персональною рабинею. З якою він може витворяти такі речі, так мною вертіти, що просто... Чорт забирай... Тепер ви усвідомлюєте, що мої мізки наразі цілковитий омлет, до того ж повністю згорілий, тому ніхто та ніщо нас не зупинить?

Я так думала, все йшло до того, та схоже виші сили чи щось ще вирішило вдруге обламати чоловіка. І цього разу і мене також, адже як тільки Рустам Олегович відсторонився від мене, як з моїх губ зірвався чи то схлип, чи то звук розпачу... Якого біса? Невже він спровокував мене, поглянув на реакцію на його дії, а тепер насолоджується виробленим ефектом? Це все була спланована акція, щоб поглянути, як я буду себе поводити?

Та варто підвести тільки погляд на керівника, як я відразу розумію, що це не так. Він не посміхається, навіть натяку на його обличчі немає на те, що він задоволений своїми діями. Навпаки, Рустам Олегович хмуриться, чоловік явно злий. Як і минулого разу. Тільки от минулого разу нас перервала працівниця тих швидких побачень, а на цей раз мобільний телефон. Схоже це саме він вібрував у кишені боса, а не те, про що я встигла подумати... Тут же заливаюся фарбою та відвертаюся від чоловіка, щоб він не побачив моє збентеження, а головне - не прочитав мої емоції. Я провалюся крізь землю, якщо він все ж таки усвідомить, про що я подумала...

- Так! - Грізно гарчить Олегович, і я вже було подумала, що це звернення до мене, але виявилося, що він все-таки прийняв виклик. А це означало дві речі. Перша, і доволі таки приємна, чоловік не побачить мого збентеження, не зможе застати мене зненацька. А друга вже не така весела, тому що як би я не бажала вдарити цього мужика, як би не хотіла бути тією, хто підвісить його у прямому і переносному значенні цього слова за одне місце, але дещо прикро стає, що цей дзвінок йому важливіше, ніж те, чим ми займалися... Чим те, чому ми піддалися...

Звідки це у мене? Чому я думаю саме в такому річищі? Це ж ідіотизм, це дурня, так не має бути. Не має, не може і не повинно, але це є... Це як факт. Доконаний факт.

- Що ця дурепа знову наробила?

Ось тут мої рожеві чари дещо розвіюються щодо цього персонажа, адже я правильно розумію, що це звернення стосується якоїсь дівчини чи жінки? Дурепа... Наробила... Так, це сто відсотків жінка. То що заважає цій неотесаній мугиряці так само волати на мене чи щодо мене, а то й більше? Може Злато варто вмикати мізки та відмикати емоції? Може потрібно бачити в ньому того, ким він є на самому ділі, а не вигадувати принца на білосніжному коні?

- Скоро буду! - Зло кидає в телефон та швидким кроком чимчикує на вихід. При цьому не повернувшись до мене, ні взагалі не зреагувавши на мою тут присутність, начебто тут взагалі мене немає. Предмет інтер'єру, не більше.

- Гей, зачекайте, стійте, - якщо йому немає чого мені сказати, то от мені є що. Потрібно якось розв'язати це питання з тим, що нам відтепер якось доведеться вживатися разом. Точніше я хочу якимось чином домовитися, щоб цього не допустити. Можливо існує ймовірність зменшити штрафні санкції? Можливо можна перевести мене в інший відділ? Та мені все що завгодно підійде, головне не залишатися працювати разом з ним. Адже легко не буде, точно не буде. У нас відбулася перша зустріч на цій роботі, і вона ледве не завершилася інтимом... Я навіть уявляти не хочу, що може трапитися надалі. Саме тому потрібно запобігти тому, що може відбутися. Потрібно зрубати все на корені.

- Мені ніколи, - відмахується від мене Рустам Олегович, як від набридливої мухи. Таке враження, що це не він мене затискав буквально пару хвилин тому в кабінеті. Не він промовляв гидливі слова мені на вуха. Не він був на межі того, щоб роздягнутися сам і роздягнути мене.

- Але ж...

Не встигаю нічого промовити, та на цей раз не керівник зупиняє мій словесний потік, а маленький Єгорчик, котрий виплигує нізвідки та мчить назустріч Рустаму Олеговичу. Прямо мій помічник, молодець! Тому що у чоловіка не залишиться шансів якось оминути нас двох. Єгорчик спереду, я - позаду, тож босу доведеться зупинитися хоч на мить. Хоча б на пару секунд. А мені цих секунд вистачить задля того, щоб випалити свою пропозицію якось розійтися нам з ним в різні боки у робочому плані. І особистому звичайно також.

Та не встигаю я порадіти тому, що у мене все ж вийде виговоритися, як Єгорчик вражає мене, та вражає так, що це не Рустам Олегович зупиняється, а я стопорюся на одному місці...

- Тату, татууууу...

- Синку, ти чого не з Софією? - Рустам Олегович, він же мій бос, він же мій особистий негідник присідає та хапає малюка в обійми, а той пригортається до батька. До БАТЬКА... Рустам Олегович батько Єгорчика... А чи справді мені тут варто працювати? Чи вірне місце праці я собі підшукала? Адже я в цій компанії всього нічого, а мене вже пару разів огріли кувалдою по голові. Так, моральною кувалдою, але від цього кружальця в очах доволі таки реальні. Я офіційно в шоку!