РОЗДІЛ 3

Тайраш

– Я сподіваюся, ти пам'ятаєш усі правила пристойності? – запитав Раш, навіть не повернувши голови у бік молодої дружини.

– Звичайно пам'ятаю! – вона відразу зібралася і навіть трохи неприродно посміхнулася.

– Тоді припини кусати губи і вдай, що ти щаслива молода дружина, будь ласка! – процідив він крізь зуби, простягнувши їй келих і посміхаючись, наче вампір на дієті.

– Щастя через край ллє просто!.. – почала Шейлін, але тут же була перервана голосом глашатая.

– Володар драконової імперії і Владика небес прямий нащадок вогняного дракона вілієр Даргарнар, – прогриміло над склепінням залу для прийомів.

На досить великий майданчик, що виглядав, скоріше, як відкритий балкон, за мить сів величезний червоний дракон – Сеймалор, Полум'я сонця. Відлитий, мов із живого вогню, луска відбила сотні вогників магічних світильників. Здавалося, що владика небес сам палає, як первородний дракон. Погляд мідних очей з розчерком вертикальної зіниці пробігся по присутніх, ніздрі роздулися, наче дракон принюхувався.

І тільки після цього короля огорнув золотистий туман.

Здавалося, у залі ніхто й не дихав навіть, аж до того моменту, як через золотисту примарну завісу не вийшов король. Як завжди чарівний. Високий, статний, зібраний. Руде волосся, як ознака прямої спорідненості з вогнем, заплетене в косу, що ледве не дістає до пояса. Бронзова засмага лише підкреслює мідь очей.

Раш насмішкувато посміхнувся, тільки-но всі присутні дами, не змогли стримати захоплене зітхання.

Тільки його дружина розсіяно схилила головою і ніби шукала когось поглядом. Тайраш напружився. Невгамовна особа!

І Аргрім знову невдоволено гарчав усередині. Що його дратувало цього разу? Часом Рашу здавалося, що йому дістався найнеприємніший дракон у всьому світі. Він рідко брав до уваги все, що намагався подумки пояснити Тайраш. Впертішої істоти, напевно, не бувало в підмісячному світі.

Хоча Раш і розумів невдоволення свого дракона. У вищому світі не заведено було обговорювати проблеми шлюбів та сім'ї. Але дурню зрозуміло, якщо твій дракон самотній і нещасний, то навряд чи сім'я може бути щасливою. Аргрім був нещасний. І це мучило Тайраша. Іноді він ставав дратівливим, нервовим, зривався на найближчих. А потім шкодував про це.

До всього тепер у нього була дружина, яка доводила до сказу не тільки Аргріма, а й Тайраша теж.

Король пройшов до вузьких дверей біля трону і тут же сам їх відчинив, подавши руку своїй дружині. Другій уже.

Перша дружина повелителя померла кілька десятків років тому. Вона була останньою крилатою. Її дракониця була неймовірною. Вона вступала у битви поряд зі своїм чоловіком. І не було прекрасніше видовища, як владики небес, що летять крилом до крила.

Раш був ще дитиною, коли бачив це вперше. Але й досі здавалося, що все відбувалося лише вчора.

Після смерті дружини, король не хотів одружитися повторно. Хоча закон, який забороняє другий шлюб простим драконам, до династії був м'якший. І все-таки через роки жалоби, вілієр Даргарнар узяв за дружину нащадка крижаного дракона вілієру Еврендін. На жаль, вона так і не отримала крила, як і інші дракониці материка.

Другу дружину короля дракони швидше терпіли, ніж любили. Давалася взнаки і тисячолітня війна з кланом крижаних, і холодність і стриманість самої Еврендін. Навіть спільне лихо не змогло змусити полюбити свою володарку.

Все ж надто вона була незвична. Худа, висока, на цьому всі подібності до вогняних закінчувалися. Бліда шкіра, яку так і не позолотило ні краплі сонце за стільки років, біле волосся, сині, наче чисте небо, очі, і холод у погляді. Це відштовхувало...

І тільки після того, як король і королева зайняли місце на троні, на майданчик сів ще один дракон. Глашатай закашлявся, заплутався і дещо сумбурно оголосив прибуття спадкоємця Драконової імперії. І ще не всі встигли збагнути, що до чого, як Вейрангар уже швидким кроком наближався до свого місця. Дивно, що взагалі, дочекався і не прилетів раніше за батька.

Вейрангар був єдиним сином владики від першого шлюбу. Втім, у другому у повелителя народжувалися лише доньки.

Спадкоємець був напрочуд схожий на батька. Лише... легковажний, що часом доводило батька до божевілля.

Ось і тепер від Тайраша не сховалося, яким поглядом нагородив король сина. І якою чарівною усмішкою той відповів батькові.

І все ж. Король сказав вступну промову. Заграла легка музика, а слуги почали розносити напої та закуски.

– Раш! Шейлін! – мати Тайраша, з'явилася ніби з-під землі і рішуче попрямувала до молодят. – Рада вас бачити. Хотіла вас відвідати вранці, але справи. Та й вам, мабуть, було не до мене?! – І не дочекавшись якоїсь реакції, додала. – Тайраш, я заберу твою дружину? Зовсім ненадовго, обіцяю!

– Звичайно! Я на хвилиночку, – чарівно усміхнувшись, Шейлін зробила крок убік, ніби тільки й мріяла про те, щоб якнайшвидше втекти від чоловіка. Але Раш завбачливо впіймав її за руку і притиснув до себе.

– Щасливі молодята! – нагадав він і схилився до її губ.

І навіть не звертаючи уваги на Аргріма, що бурчав і бунтував, торкнувся губами її губ. Трохи менше, звичайно, ніж потрібно. Але у цій справі головне не перегравати.