Глава 7

Кіану неквапливо прогулювався залою, переходячи від одного гостя до іншого. Такий вже був його обов’язок — розважати присутніх, доки Нейд не оголосить початок балу. 

— Приємно бачити вас тут, зовсім скоро розпочнеться святкування, — галантно усміхнувся він пишно вбраній дамі, хоча щелепи вже терпли від постійної чемності.

До нього підійшов Монті й шепнув на вухо:

— Містер Армас, міс Кейдж щойно прибула.

— Дякую, — цього разу усмішка Кіану була по-справжньому щирою.

Шатен рівним кроком рушив до парадних дверей, дорогою чемно вітаючись із гостями — як його виховали з дитинства. Проте насправді він не звертав уваги ні на кого. І майже біля входу він завмер на мить, щойно побачив її у дверях. Перед ним стояла Тіффані, і в ту секунду вся зала з її шумом, вогнями та балачками зникла. Була лише вона.

Шовкове рожеве плаття відтінку ніжної троянди огортало її тіло, підкреслюючи кожен вигин. Тонкі бретелі, хвилясті деталі збоку, довга спідниця, що спадала додолу, робили її схожою на жінку з картини, яка випадково зійшла з полотна у реальний світ. Її розкішне волосся спадало темними пружними кучерями на плечі, створюючи навколо обличчя ореол дикої, але водночас шляхетної краси.

Кіану не міг відірвати погляду від цього обличчя — ніби виліпленого скульптором, із ніжними рисами та поглядом, у якому ховалася загадка. Кожен її крок був витонченим, кожен рух — спокійним і впевненим. Маленька елегантна сумочка й легка усмішка лише підкреслювали її вроду.

Чоловік дивився на неї, не в змозі відірвати погляду. Перед ним стояла справжня принцеса, яка зійшла на бал просто з казки. Він не сумнівався, що цього вечора вона мала стати його супутницею. Та раптом усвідомив, що її пропозиція приїхати окремо була вдалим рішенням, адже момент зустрічі виявився ще більш хвилюючим.

— Вітаю, незнайомцю, — жартівливо усміхнулася дівчина, явно оцінивши його зовнішність.

— Вітаю, принцесо, — низько й хриплувато відповів він, схилившись над її простягнутою рукою. — Сьогодні дозвольте мені бути вашим принцом.

— Дозволяю, — кокетливо кинула вона й легко визволила руку з його долоні. — Гадаю, нам слід привітати Нейда.

Кіану глянув у той бік, куди вона показала. Сходами саме спускався Хаген, а це означало, що веселощі ось-ось розпочнуться.

— Дозвольте мені скласти вам компанію, шановна пані, — ввічливо запропонував він свою руку.

— Мене завжди тішило твоє красномовство, — усміхнулася Тіффані й прийняла його пропозицію. Разом вони неквапливо попрямували в інший кінець зали.

В оранжерею й далі сходилися гості, та святкування ще не почалося. Кіану знову й знову кидав погляд у бік Нейда й Джуни, яких обступили журналісти.

— Щось трапилося? — тихо спитала Тіффані.

— Ні, просто вони надто насідають на сестру, — відповів Армас.

— То йди, допоможи їй, — усміхнулася дівчина.

— Ти не проти?

— Не хвилюйся, я не загублюся, — жартома підморгнула вона.

Кіану ще на мить затримався, вагаючись, але все ж рушив у бік Нейда й Джуни.

Вона ще проводжала очима постать коханого, що віддалявся, коли раптом відчула на плечі чужий прохолодний дотик.

— Κάπως το ένιωθα πως ήσασταν εσείς, δεσποινίς Τίφανι (Я щось так і відчував, що це ви, міс Тіффані), — пролунав приємний чоловічий голос.

Дівчина повернулася до нього обличчям.

— Ітакісе, я рада тебе бачити, — відповіла вона чистою грецькою мовою, щиро усміхнувшись. — Але ж ми домовлялися перейти на «ти».

— Ти знаєш грецьку? — здивувався грек, звівши брови.

— Це я навчила Кіану цієї мови, - не без нотки гордості заявила вона.

Ітакіс подивився на жінку, не приховуючи свого захоплення.

— Є ще одна причина, чому я вирішив привітатися саме так, дорога міс Кейдж. Сьогодні ти просто чарівна.

— Дякую, — Тіффані ніяково почервоніла. — Я справді хотіла цього вечора виглядати красивою.

— Ти завжди прекрасна, γλυκιά μου κυρία, — м’яко усміхнувся грек.

— Перепрошую, що втручаюся, — тихо мовив Кіану, підійшовши майже непомітно. — Та мені здається, що пан Корас вже досхочу намилувався твоєю вродою.

— Нічого собі, я навіть не помітила, як ти підійшов, — розгубилася його супутниця. — Ти так тихо ходиш.

— Схоже, ти просто захопилася розмовою з Корасом, — відповів він, і його губи ледь помітно стиснулися.

— Кіану, друже мій, — щиро усміхнувся Ітакіс, простягаючи руку, — радий бачити тебе тут разом із Тіффані.

— Взаємно, — відповів Армас із ледь відчутною напругою. — Пробач, Ітакісе, але нам потрібно відкривати вечір.

— Авжеж, не буду заважати, — кивнув грек. — Тіффані, я сподіваюся, ви подаруєте мені хоча б кілька танців?

— Звичайно, — усміхнулася дівчина. Попри свою незалежну вдачу, вона чудово знала правила світського етикету.

❧