Глава 6

Кіану зміг заснути лише під ранок. Скляна стіна кімнати стала для нього справжнім прокляттям — вона не дозволяла відвести очей від прозорого силуету Тіффані, коли та переодягалася. Це було пекло, якого він досі не знав. Як можна було дозволити собі таку жагу до тієї, кого роками вважав найкращою подругою?

Намагаючись заснути, він силкувався пригадати хоч один випадок, коли так безглуздо проґавив її перетворення. Такі помилки треба аналізувати й виправляти відразу, інакше він не зможе встояти перед її чарами. Чому він тоді не розгледів у ній жіночої краси? Тепер він не божеволів би від цього раптового бажання.

Спогади складалися в мозаїку. Усе почалося ще на тій вечірці на яхті, коли Ітакіс кинув: «Твоя помічниця дуже вродлива». І як же боляче було тепер усвідомлювати, що чужий чоловік розгледів у ній те, чого він сам не помічав роками.

А потім — їхній танець. Уперше він побачив у Тіффані жінку. Неймовірну. Небезпечну. Ту, що могла звести його з глузду. Спортивне тіло, ніжна шкіра, волосся, яке кортіло перебирати пальцями, губи, що благали про поцілунок. Його розривало від жаги пригорнути її, пестити, втратити глузд…

Зі стогоном, схожим на рик, він уткнувся обличчям у спинку дивана.

Він мусить триматися. Він зобов’язаний. Бо варто лише піддатися, й дружба, яку вони будували роками, впаде під тягарем його бажання.

І ця думка, гірка й неминуча, повела його у темряву сну.

Коли сонце вже піднялося високо, його розбудив аромат свіжої кави, змішаний із різким запахом фарби. Ліниво перевернувшись на бік, він побачив Тіффані, що снувала по кухні. Біля стіни між передпокоєм і залою стояла драбина, а поряд темніли відкриті банки з фарбою.

Не роздумуючи, Кіану підвівся з дивана й пішов просто на кухню.

— Доброго ранку, — озвався він з порога, спостерігаючи, як Тіффані, наспівуючи якусь дитячу мелодію, розкладала на тарілки тости та яєчню.

— Привіт, Кіану, — відповіла вона, не озираючись. — Я вже хотіла тебе будити. Ніколи не помічала, щоб ти так довго спав.

— Довго не міг заснути. Напевно, ще відчувається зміна поясу, — кинув він, приховуючи правду під зручною відмовкою.

— Справді? А я почуваюся чудово, — Тіффані нарешті обернулася й подарувала йому бешкетну усмішку.

— Я бачу, — відповів він, і серце його вибило кілька пришвидшених ударів.

Йому нарешті стало очевидно: серце калатає від самої Тіффані, а не від її маски фатальної красуні. На ній були шорти з високою талією, а рожеву майку вона зав’язала вузлом під грудьми. Учорашнє розкішне волосся тепер було зібране у дві прості гульки.

— Як і обіцяла, вирішила зайнятися облаштуванням твого дому, — кинула дівчина, прослизнувши повз нього, щоб зняти з плити щойно заварену каву. — Сідай снідати. Шкода, компанію скласти не зможу — я вже встигла поїсти.

Прислухавшись до її поради, він сів за стіл і раптом із подивом подумав, що міг би звикнути прокидатися щодня й бачити, як Тіффані готує для нього сніданок. Звичні сніданки у родині були заповнені метушнею слуг, і жодної домашньої теплоти — такої, як зараз.

— А що ти малюватимеш на стіні? — поцікавився він.

— Зоряне небо, — відповіла вона просто. — Увесь твій дім витриманий у світлих тонах, а така «зоряна» стіна додасть різноманіття.

Кіану ніяково замовк, не знаючи, що сказати далі.

— Гаразд, не відволікатиму від сніданку, — усміхнулася Тіффані, виходячи з кухні. — Не хвилюйся за стіну, я добре малюю.

— У цьому я не сумніваюся, — пробурмотів він собі під ніс, таємно радіючи, що вона зникла з поля зору й перестала випробовувати його стриманість. — Ти взагалі багато чого добре вмієш.

Але, на біду, уява знову потягла його у небезпечний бік. Він уявляв речі, які вона вже вміла робити, і ті, яких не знала. Уява малювала картини надто яскраво — як він сам міг би навчити її кожної з них, терпляче, крок за кроком, поки вона тремтітиме від його дотиків.

Кіану стиснув кулаки під столом і глибоко вдихнув, ніби намагаючись повернути собі контроль. Апетит зник — тепер його голод мав зовсім іншу природу.

Боже, Тіффані… що ж ти робиш із моїм життям?

Тіффані справді почувалася чудово й навіть почала миритися зі своєю новою зовнішністю. Заради експерименту вона трохи підводила очі й підфарбовувала губи — це надавало їй несподіваної впевненості. І навіть зараз, стоячи на вершині драбини у звичному одязі та закриваючи стіну темно-синьою фарбою, вона відчувала себе неймовірно привабливою. І, судячи з погляду Кіану — бажаною.

Це вже не так її бентежило. Довго обмірковуючи все, Тіффані дійшла висновку: потрібно й надалі спокушати Кіану. Хто знає, може вже завтра вона нарешті переживе наяву те, що не раз переживала у снах.

Досі наспівуючи нав’язливу дитячу пісеньку, вона обережно водила пензлем по стіні. На порозі з’явився Кіану.

— Може, тобі чимось допомогти? — поцікавився він. — Не можу ж я користатися твоєю добротою й нічого не робити.

— Як хочеш, — знизала плечима дівчина. — Можеш узяти фарбу й підфарбувати стіну знизу.

— Без проблем, — чоловік підійшов до банок із фарбою та влаштувався біля драбини. — Коли ти встигла все це купити?