Глава 5

У Тіффані дедалі дужче тремтіли руки від страху, коли вона наближалася до дому. Вона все ще не могла повірити власному відображенню після того, як Джуна з повним задоволенням розгорнула її — переодягнену, нафарбовану й укладену — до дзеркала. Тіффані зовсім не знала, як відреагує Кіану на її новий імідж.

В одній руці вона несла важку сумку з новою косметикою та іншими засобами краси, а другою бережно притискала до грудей кілька чохлів для одягу, де лежали її старі речі та пара нових суконь. На ній самій було коротке, до середини стегна, просте блакитне плаття на тонких бретельках. Тіффані дуже хвилювалася й лише сподівалася, що сукня раптом не задереться просто перед Кіану.

— Хоча… — лукаво всміхнулася вона. — Тоді з’явиться можливість його спокусити.

Підбадьорена цією думкою, вона спинилася просто перед дверима й глибоко вдихнула. Тремтячими пальцями поправила сукню — тонка тканина так щільно облягала тіло, що кожен вигин ставав помітнішим, ніж зазвичай. Короткий поділ міг піднятися ще вище, варто лише зробити різкіший рух, немов прагнучи спокусливо оголити стегна. Груди ж, затиснуті сукнею, виглядали так, ніби під ними ховався найкращий пуш-ап: улоговинка виразно натякала на приховану спокусу.

Тіффані швидким рухом підбила локони, аби додати образу трохи розкутої недбалості, жест, якому її навчила Іанта. І відчула, як по тілу пробігла хвиля збудливого трепету. Їй було страшно, але ще більше — солодко від передчуття. Зараз вона постукає у двері… і Кіану вперше побачить її зовсім іншою.

Її палець торкнувся дзвінка.

У цей самий момент у вітальні, де ще панувала тиша й сонна втома, Кіану буквально підскочив із дивана, миттєво скинувши з себе рештки сну.

Невже це вона? — схвильовано подумав він, а тоді всміхнувся абсурдності власної поведінки. Ревнує, наче чоловік, який чекає дружину з дівич-вечора, хвилюється, мов хлопчак, що прагне вперше поцілувати однокласницю. Хоча пояснення знаходилося швидко — він просто переживав за свою подругу, дуже близьку для нього людину.

Не потурбувавшись накинути сорочку, що лежала на столику, Кіану поспішив до парадних дверей.

Та вона бачила мене голим уже не раз, її піжамними штанами не збентежити, — із ледь помітною усмішкою подумав він. 

Йому мимоволі спало на думку, що за всі ці роки він ніколи не бачив Тіффані без одягу… хіба що в дитячі часи. Він сам оторопів від того, що дозволив собі таку думку.

Схаменися, Кіану, вона ж твоя подруга! — дорікнув внутрішній голос. Він сам не міг повірити, що спромігся подумати таке про Тіффані! Адже завжди стверджував, що дружба між чоловіком і жінкою цілком можлива. Принаймні намагався це довести власним прикладом. А тепер виходило, що, ледь оселившись із найкращою подругою під одним дахом, і не проживши з нею навіть пів години, він думає про те, як вона виглядає без одягу.

Раптово спалахнувши рум’янцем і не знаючи, як виправити ситуацію, Кіану все ж відчинив двері.

Але зробивши це, він одразу пожалкував. Вся кров відлила від обличчя, і тільки очі спалахнули в сутінках під світлом ліхтаря. Чоловік невідривно дивився на незнайомку, що стояла на порозі, запам’ятовуючи кожну рисочку її обличчя.

Погляд ковзнув до легких босоніжок на ногах дівчини, і він зі стовідсотковою впевненістю зрозумів: перед ним та сама красуня, яку він бачив на яхті. Армас схопився за серце, що, здавалося, завмерло на мить, а потім забилося шаленою швидкістю.

Дівчина теж не відводила від нього вивчаючого погляду. Але, як здалося Кіану, в ньому не було й тіні здивування. Наче ця незнайомка з’являлася на його порозі щовечора.

— Хто… — він хотів поставити головне запитання, що мучило його вже кілька днів — від тієї самої ночі, коли вона зникла на прийомі Ітакіса. Але новий удар накотився ще сильніше, ніж попередній.

— Кіану, і довго я ще маю тут стояти? — запитала незнайомка голосом… Тіффані! — Може, відійдеш убік? Бо ти своїми плечима зайняв увесь дверний прохід.

Він відчув, як щоки налились жаром.

Жахливо, я стаю схожим на Джуну, — з прикрістю відзначив чоловік, навмисне намагаючись не думати про те, що ця незнайомка й справді виявилася Тіффані.

— Так… — прохрипів він, а потім відкашлявся. — Так, заходь. — І відступив убік.

— Ти так відскочив, наче тебе окропом ошпарили, — хихотнула Тіффані.

Її сміх і сяйво прекрасного обличчя знову змусили серце Кіану битися шалено. Він почувався безпорадним і смішним водночас, і вперше визнавав це без жодних виправдань. Флінт мав рацію: чоловік і жінка не можуть залишатися просто близькими друзями, бо рано чи пізно їхні стосунки переростають в інтимні. А він, дурень, не вірив у це, аж поки не переконався сам — сьогодні, зараз, у цю мить. І як він раніше не бачив у Тіффані такої красуні? Чому?! Хоча, може, воно й на краще. Інакше вона вже давно розчарувалася б у ньому.

Кіану струснув головою й поспішив зачинив за подругою двері.

Тіффані могла б присягнутися на могилі батьків, що щойно вловила у його очах голодний блиск. І хай вона зовсім не була досвідченою у таких речах, та інтуїтивно зрозуміла, що означав цей погляд.

Він бачив її вперше — не як стару знайому, з якою ділив роки дружби, а як жінку. І це відкриття било сильніше, ніж будь-які слова.