Глава 3

Лімузин уже давно залишив позаду передмістя та сучасні райони. Тепер він мчав центральними вулицями міста. Незабаром пасажири мали побачити будівлю «Гранд-Опера», а далі авто зверне до набережної Сени.

— Ми з Тіф виходимо першими, — незворушно мовив Кіану, глянувши у вікно. — Зателефонуй мені, коли влаштуєтесь у готелі.

— Добре, я повідомлю, коли нам треба буде вирушати до студії, — кивнув Сайф.

Будинок, який Кіану кілька років тому придбав у Парижі, стояв у самому центрі. Звідси до Тріумфальної арки й Лувру було всього кілька хвилин ходи.

Автомобіль зупинився біля під’їзної алеї. Чоловік і дівчина вийшли з салону, а один з охоронців дістав із багажника дві сумки.

— Ну все, ми пішли, — усміхнулася Тіффані, зазирнула в салон і помахала рукою подругам. — Іанто, я тобі сьогодні зателефоную.

— Так, звісно, Тіф, — усміхнулася блондинка.

Жінка зачинила дверцята й відійшла вбік. Кіану підхопив сумки, і обоє стежили, поки авто не зникло за рогом.

— Що думаєш про Париж? — поцікавився Армас, узявши сумки в одну руку, а другою дружньо обійнявши її за плечі. — Ти не шкодуєш, що приїхала?

— Якщо чесно, — усміхнулася дівчина, — я ще не встигла як слід роздивитися місто. Хоча воно й справді дуже романтичне, тут усе дихає коханням.

— Саме цим Париж мені й подобається, — просто відповів чоловік. — Хоча й у нього є свої вади.

— Недоліки є в кожного міста, — впевнено сказала Тіффані, вислизнувши з його обіймів. — Ходімо до будинку.

— Відколи це ти заговорила, як філософ? — усміхнувся Кіану.

Схоже, він сьогодні в чудовому настрої, — тепло відзначила Тіффані.

— Побувши з тобою, ще й не такого наберешся, — пирхнула вона, помітивши, як його обличчя на мить змінилося. — Та кинь ти, я жартую, — захихотіла й легенько штовхнула його в спину.

Мабуть, це єдина людина, чиї дурні жарти я ще можу стерпіти. І точно єдина, хто наважується таке дозволяти зі мною, — роздратовано подумав Армас.

— Не скисай, Кіану, ходімо облаштовуватися, — дівчина пошарила в його кишені в пошуках ключів, а знайшовши, кинулася до дверей. — Не відставай, старий! — знову засміялася вона.

Якби Кіану не знав її так добре, він міг би вирішити, що дівчина просто розгорнула надмірну активність. Насправді ж вона відчувала ніяковість — ось і почала його дражнити.

— Боюся, інтер’єр може тебе трохи розчарувати, Тіф, — почав було попереджати Армас, піднімаючись сходами, та раптом наштовхнувся на її спину.

— Що… що це? — приголомшеним голосом прошепотіла вона. — І ти пропонуєш нам жити тут?

— Визнаю свої помилки, — зітхнув він. — Треба було облаштувати будинок від самого початку, щойно я його придбав. Але в мене не було часу…

— Ти хочеш сказати, що ми тут житимемо? — сміх її видав ніяковість. — І де ж ми, цікаво, спатимемо? На підлозі?

Кіану винувато опустив погляд й ще раз оглянув помешкання. Будинок був просторий: від вхідних дверей відкривався майже повний огляд. Праворуч була кухня, відділена стіною, проте крізь широку арку відкривався весь простір; ліворуч — вітальня, а за нею спальня, відгороджена великою скляною стіною з напівпрозорими дверима. Усі кімнати були зовсім порожні, а білі стіни свідчили: тут ще ніхто не жив від завершення ремонту.

— Як ти міг забути про власний будинок? — обурилася Тіффані. — Ти ж маєш знати про них усе!

— У мене був надто щільний графік, щоб перейматися такими речами, — відповів він. — Ба більше, я й гадки не мав, що він так скоро знадобиться.

Вони зайшли в дім і зупинилися посеред просторої вітальні. Армас поставив сумки на підлогу, зітхнув і витяг із кишені телефон.

— Кіану, ти ж ніколи не був безвідповідальним, — пробурмотіла дівчина. — Не міг же ти запросити мене жити тут, знаючи, що дім геть порожній?

— Авжеж, не міг, — підтвердив чоловік з усмішкою. — Тому й попросив дядька Г’юґо виділити мені двох охоронців і домовився з Сайфом про покупку меблів ще за кілька днів до відльоту.

— Коли ти тільки все встигаєш? — ошелешено мовила Тіффані.

— Роки практики.

— Гаразд, з меблями, здається, впоралися, — дівчина задумливо потерла підборіддя. — А стіни? Вони ж зовсім білі. Таке враження, ніби в лікарні житимемо.

— Зараз стіни мене хвилюють найменше, — відповів він, набираючи номер Сайфа.

Нервово стискаючи гаманець, Тіффані йшла поміж столиків, шукаючи подругу. Надто пізно зрозуміла, що треба було переодягнутися. Серед витончених відвідувачів ресторану вона почувалася чужою.

— Тіф, сюди! — її очі одразу вловили легкий рух руки над головами гостей, а слідом — витончене обличчя блондинки.

З відчутним полегшенням Тіффані опустилася на стілець навпроти Іанти, навмисно сівши спиною до входу.

— Нарешті, — видихнула Тіффані. — Я вже думала, що не знайду тебе серед цього натовпу. Чесно, почуваюся тут трохи не на своєму місці.

— Не переймайся, — лагідно відповіла Іанта. — Ти виглядаєш природно. А це завжди краще за показну вишуканість.