Марена і Жива. Підступні плани

Мене не відпускала думка про нову знайому. Хто Вона? Чи правду розповіла про себе? Добре що зараз можна все запитати у всезнаючого Гугла. Проте я була розчарована. Багато сайтів, різні автори, але інформації про Марену мало. І вся вона однотипна. Із того, що вдалося знайти формувався образ безжалісної, дещо жорстокої, але справедливої жінки. Очевидно, її боялись, боготворили, але не наважувались просити заступництва. Навіть святилища у Марени не було. Хіба що поодинокі сміливці зводили кургани, щоб попросити заступництва. У більшості обрядів Її опудало спалювали, наче проганяли геть. Несправедливо якось.

Наступна зустріч у нас відбулась не скоро. Я навіть перестала думати про Неї. Аж одного недільного дня, коли чоловік гуляв із дітьми на вулиці, Вона знову з’явилася. Я не очікувала побачити Її у своєму домі серед білого дня. Чомусь я думала, що Марена гуляє лише вночі.

- Привіт. Ти скучила за мною? – голос прозвучав біля самого вуха. Тільки потім я відчула характерний холодок на спині.

- Чесно кажучи так, скучила. Я вже почала було думати що то був якийсь дивний сон. Як твої справи?

- Та все як завжди. Бачила, ти хотіла щось про мене дізнатися. Мені лестить. Але чому не запитала прямо? Я б розказала. Тим більше у тих розповідях все таке перекручене. Їх же люди складали. А вони постійно щось вигадують, перекручують.

- Так розкажи мені що відбулося насправді – попросила я Марену заливаючи ароматну каву окропом. Та неохоче погодилась.

Марена – друга дитина в сім’ї Сварога і Лади. Вона кардинально відрізнялася від своєї старшої сестри – голубоокої золотоволосої красуні Живи, покровительки життя. С самого початку сестри знали своє призначення в житті.

Жива дарувала жінкам радість материнства, опікувалася молодими матерями, дарувала спокійне життя, здоров’я новонародженим діточкам. Богиню любили, встановлювали капища, приносили пожертви, просили про допомогу у складних життєвих обставинах.

Марена ж приходила до людей у годину їх фізичної смерті. Вона допомагала душі покинути стару оболонку і супроводжувала до Калинового мосту над Самородною рікою, котра розділяла світ Живих та царство Духів. Міст охороняв триголовий Змій – улюбленець Марени. Вона ніколи не бувала по інший бік переправи. Душа сама переходила міст, за котрим стелились три дороги – у Рай, Пекло та до Дзеркала переродження. Марену боялись, остерігались.

Між сестрами з самого початку не було приязні. Марена звикла ховатися у величі сестри. ЇЇ це влаштовувало. Але Жива вважала несправедливим саме існування Марени. Вона бачила у сестрі суперницю, загрозу. Жива зробила все, щоб люди вважали Марену жорстокою, позбавленою співчуття. І смертні вірили у це. Вони зустрічали Марену після закінчення свого земного шляху. Тоді ж розуміли, наскільки хибні уявлення були далекі від дійсності. Але вже нікому не могли розказати правди. Єдиними подругами Марени були відьма Ядвіга (подейкували, що вона була ученицею самої Макоші) та добродушна пряха Доля.

Неприязнь Живи збільшилась, коли з’явився Дажбог – покровитель Сонця, уособлення світла, добра. Він сподобався богині родючості. Вона вже уявляла себе його дружиною. Але Дажбог не звертав на Живу уваги. Йому більше сподобалася спокійна темноволоса Марена.

- Ну що я маю зробити? – Скаржилася Жива Русалці (дівчині-утоплениці, яка вирішила вийти заміж за володаря підводного світу щоб залишитись ближче до людей). – Я до нього і так, і сяк. А він лише на Марену і дивиться. Коли її нема, то тільки про неї говорить – як вона, де ходить, що робить… Нестерпно це. І не приворожиш Дажбога. Не діють на нього чари відьом людських… А Ядвіга не погодиться на таку аферу…

- Розумію… Непроста ситуація. – Підтримала Русалка. – Ти спробуй Марену десь відіслати. У людей кажуть «очі не бачать – серце не болить». З часом і не згадає свою красуню. Ти й займеш місце в його серці.  

- Легко сказати, але як зробити? І куди її подіти?

- Заміж видати – підкинула ідею Русалка. – За Костія. З царства Тіней вона не повернеться.

- Але Марена не може перебувати там. І амулети їй не допоможуть. Ідея, звичайно, цікава. Але виконати її не вийде…

- Чому? У Костія є замок між світами. Там вони можуть спокійно жити собі. Вона буде навідуватися у світ людей, виконувати свою роботу. Він – правити у своєму царстві. І всі щасливі. Геніально, правда?

Звучало все дуже заманливо. От тільки як їх познайомити? І тут у красивій, але підступній, Русалчиній голівці назрів безпрограшний план. Усі знали маленьку слабкість Костія – любив він молодих дівчат. Було вирішено трьох дочок князя заманити у хижу Ядвіги. Там було дзеркало, котре вело у палац Костія в царстві Тіней. Щоб дівчата, потрапивши потойбіч залишалися живими біля порталу було вирішено залишити захисні амулети. Ядвіги часто не було вдома – вона збирала лікарські трави. Тому диверсії завадити не могла. Вкласти ідею заглянути в гості до відьми у дівочі голови було не складно – ма́ри нашепотіли б їм уві сні. Князь, не знайшовши доньок, звернувся до богів. А вони уже б просили Марену домовитися з Костієм повернути дівчат.

- Ідеальний план. – Задоволено промовила Жива. – Але треба попередити Костія про нього щоб він нічого не зіпсував. Але як це зробити? Я не можу потрапити у царство Тіней. Як і Марена, до слова. Він хоч і може гуляти по світу людей, але теж не довго – від півночі до перших півнів.

- Я щось придумаю. Є в мене певні думки на цей рахунок. – Хитро усміхнулась Русалка. – Зустрінемося завтра під вечір.

Жива не могла дочекатися зустрічі з Русалкою. Як тільки перші сутінки почали спускатися на землю, вона вже сиділа на березі Синевиру. Русалка не змусила себе довго чекати.

- Ну? – замість привітання запитала Жива.

- Я домовилась з Костієм. Після опівночі він прийде сюди. Можна буде спокійно поговорити.

- Як ти це зробила? – Жива не вірила своїм вухам.

- Є у мого чоловіка дзеркальце. Не таке велике як у Ядвіги. Через нього у потойбіч не потрапити. Але поговорити з Костієм цілком можна. Я вже йому пояснила в загальних рисах що ми хочемо. Він начебто зацікавився. Залишилося обговорити деталі.