Книга 3 Глава 21

XXI

Сам зайда ніби добрав, що він непотрібний, а може занюхав десь собак, тільки він відійшов назад і став обходити хутір обережним, широким колом.

Це був ще молодий вовк — п'ятиліток, але прекрасний вояка і випробуваний боєць. Дарма що він був худий, як турецький святий, що ребра стирчали йому з-під шерсти, що на стегнах немов два роги, випиналися голі кістки, але всі м'язи його сухого тіла були скоорди-новані бездоганно, він пройшов двадцять п'ять кілометрів і міг пробі-гти ще п'ятдесят і не захекався б. Він легко міг би зарізати дворічне лоша, та голод і тренінґ спонукували його на ще більші подвиги.

Обійшовши три четверті хутора, він схопив запах коня з півден-ним вітром: до запаху цього не домішувалися аромати гною і аміяч-ний дух стайні. Запаховий образ коня опукло вставав з зеленого ото-чення травнистих ароматів; це був індивідуальний портрет здорового, годованого коня, але чужого для цих містин.

П'ятиліток почав обережно наближатись до апетитного портре-ту, ідучи зиґзаґом так, щоб ні на одну мить кінь не міг потягти носом з-під вітру його власний запах.

Кінь-чужинець спокійно пасся коло загорожі скрайньої півден-ної хати, де хутір сходив до бічних заток Дінця. Він був стриноже-ний, але це не дуже йому заваджало, бо трави росло тут привілля і не треба було її шукати.

Хазяїн його був у хаті і довго не виходив звідти, тож кінь упора-вся витягти з підводи торбу з вівсом, розгриз її і заклав субстанціяль-ний фундамент для легкої трав'яної закуски, якої йому вистачало на всю ніч. Він стрибнув двічі і в цю мить трохи перекинувся вітер. Кінь заклав вуха і став, готуючись скакати за своє життя до ранку — бо на одну коротку секунду він зачув запах вовка.

Але він забув, що передні ноги йому зв'язувало путо. Це був вір-ний кінь Володька, кінь селянина Черепахи.