Книга 2 Глава 5

V

Древонасадець був чоловік високий і кремезний.

Сиве волосся, вистрижене, як щітка, рясно вкривало його круглу голову. Віспувате обличчя дивилося парою маленьких чорних очей, нюхало двома колосальними ніздрями, з яких, мов сталактити в пече-рах, звисало буйне волосся, воно ж росло з вух, з шиї, з кінця носа, з вилиць і з троглодитського підборіддя. Древонасадець міг би одноча-сно служити реклямою масти для волосся і реклямою безпечних бри-тов.

Як бритва подолівала на лиці древонасадця буйне волосся, так у душі його культура перемагала дикі селянські інстинкти.

Він працював тяжко, цей шестидесятилітній древонасадець. Щодня він возив у своє шале воду в бочці — на собі — впрягаючися в брезентову шлейку. Він поливав свої дерева і косив межи ними свою люцерну. Цю люцерну він по тому зносив на собі в стіжки. Зі-бравши урожай, він ішов за дев’ять верст пішки до Змійова, купував горілку і напивався п’яний. Напившися п’яний, він страшно осиплим голосом співав пісень.

Та він ніколи не забував попрохати вибачення в усіх за те, що він — необузданий хохол — п’є горілку і співає вголос. А на велик-день його культурність розцвітала повним цвітом. Він голив своє по-копирсане обличчя, а також голив свій округлий череп. Далі він одя-гав білу сорочку і застібував її в горлі бронзовим ґудзиком. Після то-го він убирався в чорний сурдут з фалдами, взував нові чоботи, одя-гав нові нансукові штани, а на голову напинав чорного бриля котел-ком. Елеґантно придержуючи котелка правою рукою, він у лівій по-кручував паличку з монограмою, люб’язно вклонявся направо й налі-во сусідам і кожного разу ласкаво повертав голову на голій, зморш-куватій, мов у черепахи, шиї.

Так акуратно жив і працював шестидесятилітній древонасадець у своїм шале на гірнім берегові Дінця.