4. Я не чортеня!

4. Я не чортеня!

​​​​​Світ довкола був червоний. Гарячий, якийсь липкий і пульсуючий. Я висіла в її зубах.

Велика чорна кішка йшла повільно, а я теліпалася в її пащі, наче м’яка полотняна іграшка. Її зуби впивалися в спину і потилицю — міцно, але не до крові. Так сильно, що я не могла ні вирватися, ні навіть нормально дихати.

Я намагалася ворухнути ручками-лапками, але вони просто безсило звисали і гойдалися в такт її крокам. З глибині її горла виходило низьке, гаряче гарчання, яке здавалося, проходило крізь усе моє тіло.

Раптом кішка зупинилася. Я відчула, як вона трохи підкинула голову вгору, щоб краще мене перехопити. А потім почула її голос — низький, муркотливий, майже ласкавий, але від нього мороз ішов по шкірі:

— Не крутись, маленьке чортеня. Ти ж знаєш, що заслужила.

— Відпусти мене! — спробувала я крикнути, але вийшло лише тоненьке, жалісне пискання. — Чому ти мене тримаєш?!

Кішка тихо муркнула, і я відчула, як її гаряче дихання обпекло всю мене.

— Не відпущу, мурр-мяу... Ти неслухняна. Дуже неслухняна.

— Я не неслухняна?! — заплакала я. — Я маленька дівчинка! Відпусти мене, мені боляче!

Кішка ледь помітно посміхнулася — я відчула це по тому, як стиснулися її зуби і її очі звузилися.

— Ні, ти не маленька дівчинка. Дивись, у тебе навіть ріжки пробиваються. Ти — маленьке чортеня. І сьогодні ти належиш мені.

— Немає в мене ніяких ріжок! — закричала я вже по-справжньому. — Я дівчинка! Я хочу до мами!

Але кішка тільки зручніше перехопила мене зубами і рушила далі крізь червоний морок. І саме тоді в голові почали спалахувати уривки...

Холодна вода, що стікає по розпашілим щокам і шиї... Мокрий одяг, який липне до тіла... Теплий весняний дощик... І мамин голос, який гукав мене з вікна.

Я згадала. Сьогодні після обіду я стрибала зі скакалочкою так швидко, що серце стукотіло, мов шалене. Мені було дуже спекотно. Мама кричала з вікна: "Не пий холодної води! Зачекай, поки трохи охолонеш!" А я... я все одно підбігла до крана і пила, пила, пила великими ковтками. Вода була крижаною і такою солодкою.

Потім пішов дощик. Легенький, теплий, приємний. Я могла б одразу побігти додому, як мама гукала. Але саме в цей момент з-під тину вискочив наш чорний котик Тео і помчав через сад. 

І я побігла під дощем. Прямо в мокрій футболці, з розпеченими щоками, чхаючи і сміючись. Він стрибнув на стару вишню, яка вся була в білому цвіті, і сів високо-високо, дивлячись на мене зеленими очима.

— Тео! — закричала я. — Тео, спускайся! Я тебе зловлю!

Мама ще довго гукала мене з ґанку, але я не слухала. Мені здавалося, що це така гра. А тепер...

Велика чорна кішка раптом знову зупинилася. Вона повільно підняла голову, і я відчула, як її зуби ще сильніше стиснули мою спинку.

— Бачиш? — муркнула вона майже ніжно. — Ти неслухняна. Ти бігала під дощем. Пила холодну воду. Не слухала маму. Тому тепер ти — моє чортеня.

— Я не хотіла... — прошепотіла я, і сльози покотилися по моєму маленькому гарячому обличчю. — Я просто... я просто хотіла зловити Тео...

Кішка тихо і страшно засміялася. Її гаряче дихання ледь знову не спекло мене.

— А тепер я проковтну тебе.

Вона розтулила широко пащу.

Я закричала. Закричала так голосно, як тільки могла. І раптом усе розірвалося. Я прокинулася з криком.

Серце билося так сильно, що здавалося, воно вискочить. Піжама була мокра, наче я справді бігала під дощем. Голова важка і гаряча. У кімнаті горів маленький нічник.

— Тихо, тихо, сонечко моє... — почувся мамин голос. Її прохолодна долоня лягла мені на чоло. — Ох, яка ж у тебе температура. Ну, як так… Зараз дам тобі ліки.

Я важко дихала, ще не зовсім розуміючи, де я. А поруч, згорнувшись теплим м’яким калачиком біля мого боку, спокійно спав наш чорний котик Тео. Він ледь-ледь привідкрив одне око, муркнув разок і знову заплющив.

Я простягнула гарячу долоню і торкнулася його м’якої шерсті.

— Тео... — прошепотіла я ледь чутно. — Ти не втік... Ти був тут...

Мама поцілувала мене в мокре чоло.

— Лежи спокійно. Завтра будеш здоровою. А більше не бігай під дощем за котом і не пий холодну воду, домовилися?

Я тихо кивнула і міцніше притулилася до теплого Тео.

Чорно-червона кішка вже відступила. Але я ще довго відчувала на спині сліди її зубів.

________

Оповідання до челенджу від Дієз Алго "історія за картинкою".