Розділ 4
Діставшись додому, Ліда застала Альку у дворі. Донька возила Іллюшку у візку.
- Як ти себе почуваєш? – запитала Ліда, - Все добре?
- Добре, мамо. Я випила всі пігулки, - відзвітувала Алька з посмішкою, - Ось, допомагаю Любові Андріївні з Іллюшкою. Він такий кумедний.
- А Любов Андріївна де? – запитала Ліда теж посміхнувшись, зиркнувши на хлопчика. Здається, намагалася розгледіти в ньому схожість із Віктором, та навряд чи розгледіла. У Іллюші, на відміну від темноволосого Віктора, чуб був світленький. Можливо, схожий на свою маму. В котеджі не було на разі жодної фотографії покійної Лізи.
- Вона готує обід, - відповіла Аля, - Мамо, я хотіла запитати тебе... А Костя приїде сюди, до нас?
Ліда задумливо глянула на доньку, потім відповіла розгублено:
- Не знаю. Напевно, ні.
- То, може, ти б зателефонувала йому і сказала, що ми тут... Бо я йому пишу, а він чомусь не читає мої повідомлення, - з розпачем сказала донька.
- Тоді навіщо ти йому пишеш, Алько? Хіба не зрозуміло, що він не хоче відповідати? – роздратовано мовила Ліда, а потім помітивши, що Алька ось-ось розплачеться, пом'якшила тон, - Я все розумію, доню, ти сумуєш за ним, але маєш розуміти і інше: ми не можемо змусити його бути поруч з нами, коли він вирішив не бути.
- А ти хіба не сумуєш, мамо? – запитала Аля схвильовано.
Ліда промовчала, не знаючи, що відповісти. Сіла втомлено на лавку на терасі, під вікнами. Чи сумує вона? Сумує, звісно. Та не за ним особисто, а за тим часом, коли все у них було добре і у відносинах, і зі здоров'ям Алі. Сам по собі Костя Скрипченко в очах Ліди вже не мав жодної цінності.
- Лідочко, ви вже повернулися? - на порозі з'явилася Любов Андріївна, - У нас тут все було чудово. Ваша дівчинка мені цілий ранок допомагає з Іллею. І пігулки ми всі випили. А ви? Впоралися зі справами?
- Так, - відповіла Ліда.
Чомусь вона не могла дивитися жінці в очі через те, про що дізналася у селищі. А ще, можливо, тому, що Любов Андріївна приховала від неї правду, жодним чином навіть не заїкнулася про те, що насправді трапилось у цьому домі. Та і не дивно. Яреми прагнули якомога швидше продати котедж і поїхати. Подалі від осуду односельчан, напевно. Та і що б було, якби жінка розповіла Ліді все ще при знайомстві? Лише зайвий раз налякала б Ліду, і та навряд чи купила б їх дім…
- Щось сталося? - запитала жінка, з тривогою вдивляючись в обличчя Ліди.
- Ні-ні. Нічого не сталося, – поспішно відповіла Ліда.
- Ви не переживайте. Ми сьогодні ж із Іллюшкою переїдемо, щоб вам не заважати. Будинок тепер ваш, і ви, мабуть, хочете… - жінка розцінила розгубленість Ліди по-своєму.
- Ні. Живіть стільки, скільки вам треба. Не треба нікуди переїжджати, - поспіхом сказала Ліда, розуміючи, що вона збожеволіє від страху одна в цьому будинку. Та ще й Віктор – ймовірний убивця буде поруч…
Любов Андріївна з подивом поглянула на Ліду, потім тяжко зітхнула, опустилася на лаву поруч із Лідою і раптом заплакала.
- Ви не вірте нікому, - прошепотіла вона, - Він нікого не вбивав.
Серце Ліди болісно стиснулося.
- Я просто була приголомшена, коли дізналася, - промовила Ліда тихо.
- Він нічого мені не каже, але я бачу, як він страждає, чуючи всі ці плітки, - промовила жінка тихо.
- Як це сталося? – запитала Ліда, нарешті глянувши в обличчя Любові Андріїївні.
- Вона піти від нього хотіла, дитину хотіла залишити, а він двері замикав. Плакав тут, на кухні. Одного разу він застав її, коли вона через вікно хотіла втекти. Стягнув її, вікна замкнув, а вона все кричала, що ненавидить його, що не любила його ніколи, і що дитина їй не потрібна від нього. Віктор ніколи її не ображав, і руки ніколи на неї не підняв, хоч і було за що, - Любов Андріївна помовчала, потім продовжила:
- Я переїхала до них, як тільки народився Іллюшка і почалися ці проблеми. Віктор намагався її утримувати, Ліза божеволіла. Того вечора вони знову сварилися. Вона збирала речі. Він двері замкнув. Сидів унизу, на кухні, а вона - нагорі. Розбила дзеркало у спальні, вікно. А потім раптом все стихло. Ми думали, що вона заспокоїлася, заснула. Коли Віктор піднявся нагору, відчинив двері, спальня була порожня. Він – до вікна, а вона там, унизу, шию собі звернула, миттю померла, і ще порізалася об розбите вікно. Я ніколи не забуду, як він кричав, як намагався ще рятувати її, брав на руки, ніс кудись… Незабаром приїхала «Швидка» та поліція. Олег прибіг.
- Гордієнко? – схвильовано запитала Ліда.
- Так. Побилися з Віктором прямо при поліцейських. Олег кричав, що то Віктор її вбив, а той у відповідь погрожував убити ще й його, Олега. Поліція їх обох тоді забрала. Так ось, плітки ці… після цього і поповзли по селищу. Віктора після моїх свідчень відпустили, але у селищі всі вважають, що він винен. З того часу він цей будинок зненавидів і Іллюшку теж, і я не можу до нього достукатися, - схлипуючи, промовила жінка.
- В селищі пліткують, що Ілля – не син Віктора, - сказала Ліда, зі співчуттям вивчаючи заплакану жінку.
- Маячня. Звичайно, що хлопчик його. І схожий на нього. Ліза тому й не любила дитину, що вона від Віті, а не від цього…
Забурчала машина біля воріт – приїхав Віктор, і вони обидві злякано замовкли. Віктор заїхав у двір, ворота автоматично зачинились, він в'їхав у гараж.
- Я накрию на стіл, - схаменулась Любов Андріївна, - Прошу вас, Лідочко, нехай розмова наша залишиться між нами?
- Так, звісно, - кивнула Ліда.
Жінка повернулася до будинку, а Ліда підвелася з лави. Ноги тремтіли.
Перетравити інформацію, одержану сьогодні в таких розмірах, було непросто. Історія, звичайно, дивна. Чому Віктор одружився з Лізою, якщо вона його не любила? Чому і до кого вона намагалася піти? До чого тут Олег Гордієнко, якого так ненавидить Віктор? Коханець Лізи? Це до нього вона тікала через вікна? І з дитиною все теж неясно…
В одному Ліда хоч трохи перестала сумніватися: Віктор не вбивав свою дружину. Навряд чи Любов Андріївна збрехала їй, розповідаючи про наболіле, і виглядала вона при цьому переконливо, так як і має виглядати вбита горем мати.
#668 в Жіночий роман
#2346 в Любовні романи
кохання складні стосунки зустріч, кохання і пошук шляху, кохання і підтримка
Відредаговано: 13.11.2026